Лікарі — ще одні наші герої. Складно проводити операції під обстрілами, лікувати, коли немає препаратів, та допомагати, коли тебе тероризують. Проте наші медпрацівники роблять усе, щоб рятувати людські життя.
Сімейна лікарка з Херсона Лілія Сарахман розповіла для проекту Дякуємо серцем про роботу під час тимчасової окупації. За її словами, ліків не було, доводилося допомагати пацієнтам інакше: робити ін’єкції та призначати фітопрепарати. Все, що мали у лікарні, роздавали безоплатно, а на нічних змінах допомагали людям з уламковими пораненнями.
Тихий і нетихий терор у Херсоні ми відчули на своїх пацієнтах, бо лікарня була першою від лінії фронту, — каже Лілія.
24 лютого жінка, як зазвичай, прийшла на роботу, адже пацієнтам потрібне лікування. Вона згадує: місто окутала паніка, були довжелезні черги до аптек, банкоматів та магазинів. За кілька днів в аптеках Херсона закінчилися препарати першої необхідності, а росіяни не давали рух “зеленими” коридорами.
— На другий – третій тиждень люди почали приходити до нас. Їм потрібні були ліки проти хронічних захворювань: цукрового діабету, артеріальної гіпертензії. Деякі запаси у нас були, тож видавали хоча б по десять таблеток. Усім давали безплатно. Інколи доводилося шукати інший вихід з ситуації, — ділиться Лілія.
Якщо для лікування бактеріальної пневмонії не було антибіотика у таблетках, робили ін’єкції. Артеріальний тиск теж доводилося знижувати внутрішньовенно.
Було дуже важко морально працювати. Втратили спокій, стали якісь беззахисні.
— Пацієнти приходили до нас психологічно пригнічені. Часто розмови починалися зі сліз, — зізнається лікарка.
Пацієнти ділилися жахливими історіями з околиць Херсона про викрадення та катування мирного населення. Рідні постраждалих зверталися по допомогу до лікарів.
— Ми не могли повірити, що росіяни просто впритул розстрілюють мирне населення. Але я побачила це на власні очі. Від березня почала працювати ще й у приймальному відділенні, бо не вистачало медиків. Переважно це були нічні зміни, після моєї амбулаторної роботи. Лікарня була на першій лінії фронту, тож до нас приїжджали люди з усіх околиць і сіл, — розповідає Сарахман.
Вона зізнається: ніколи не забуде своє перше чергування. Тоді у відділення надійшли поранені з двох обстріляних автівок, серед яких було подружжя 50–60 років. Жінці наскрізь уламком пробило плече, її госпіталізували та надали допомогу.
— У другій автівці їхало молоде подружжя з сином, якому був один рік. Весь одяг був у крові, на тілі й голові — уламкові поранення. Швидкою доправили його до обласної лікарні, там працювали нейрохірурги, — згадує Лілія та каже, що всі залишилися живі.
Наприкінці квітня Лілія з родиною виїхала з Херсона, каже: в лікарні залишилося дуже мало медиків. Росія блокує постачання ліків в регіон, а пацієнтам вони дуже потрібні.
Українські лікарі роблять неймовірні речі на фронті, просто на лінії вогню надають допомогу пораненим. Раніше ми розповідали історію парамедикині Діани Кукурудзяк, яка готова їхати під кулі, щоб рятувати бійців.
А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!