ІТ-фахівчиня на фронті: як парамедикиня рятує поранених у складі батальйону Госпітальєри

Мені буде соромно сказати дітям, що пересиділа війну — як Соня змінила ноутбук на евакобус Госпітальєрів

Соня — парамедикиня евакуаційного транспорту з позивним Австрійка, яка разом із медичним батальйоном Госпітальєри рятує поранених бійців, вивозячи їх з передової під обстрілами.

Її реальність — це поїздки в зону вогню, важкі травми, нестача сну, але водночас — це про віру, силу й чітке відчуття сенсу.

Про її шлях та вибір розповіли журналісти Суспільного.

Найболючіший спогад: хлопець із двома ампутаціями

Серед безлічі евакуаційних рейсів є історії, які назавжди залишаються з тобою. Для Соні таким моментом став випадок із пораненим юнаком 2005 року народження:

Дві ампутації вище коліна. Тінейджер. Дуже важко. Це один із найстрашніших моментів. Такий молодий, і вже з таким болем…

Вона зізнається: бачити поранених юнаків — чи не найважче випробування. Це стискає всередині й залишає слід у серці.

Фото: Суспільне

Робота без пауз: щоденні виїзди і по 20 годин на зміні

Раніше виїзди могли траплятися раз на два дні. Тепер — це щоденна, а подеколи й потрійна рутина:

Середній графік — дві поїздки на день. Буває і три. Ми буквально проводимо на ногах до 20 годин без відпочинку.

Інтенсивність бойових дій зросла, а отже й кількість поранених, яких потрібно рятувати — щодня.

Фото: Суспільне

Завдання парамедиків: швидко, зібрано, професійно

У евакобусі не проводять операції — головне завдання екіпажу, зокрема парамедика, — надати першу допомогу, підтримати медика та забезпечити стабільність стану пораненого:

Ми допомагаємо з перев’язками, знеболенням, підключаємо монітори, слідкуємо за станом. Асистуємо лікареві у всьому.

Найпоширеніші поранення: дрони, уламки, ампутації

Зараз переважна більшість поранень — наслідок атак FPV-дронів та скидів:

90% — це уламкові поранення від дронів. Часто по всьому тілу. Багато ампутацій. А раніше це були міни, гази незрозумілого походження. Картина змінюється.

Фото: Суспільне

Читати на тему

Перший крок після поранення — перемога: у Тернополі відкрили центр RECOVERY для військових

Сучасні технології й повністю інклюзивний простір — усе про новий заклад.

Адаптація до болю і рутини: як не зламатися

Попри всю емоційність ситуацій, Соня пояснює: з часом приходить адаптація. Сльозам — не місце під час виїзду:

Це перетворюється на роботу. Так само як у лікарів — співчуття є, але над кожним не поплачеш.

Шлях до фронту: від ІТ до Госпітальєрів

До повномасштабного вторгнення Соня працювала дизайнеркою в ІТ-сфері, жила за кордоном, мала стабільне життя. Все змінилось у 2022 році:

Моя компанія почала працювати над додатком для Superhumans. Потім я займалась постачанням амуніції з Британії. Але відчувала, що цього недостатньо. Хотілося бути ближче.

Зараз вона продовжує працювати в ІТ, але поєднує це з ротаціями у складі Госпітальєрів. Компанія підтримує її вибір і дозволяє бути на виїздах.

Фото: Суспільне

Як вдається відпочивати?

Жорсткий графік не залишає багато простору для сну чи відновлення. Але Соня знайшла свій ритм:

Між виїздами — максимум п’ять годин. За цей час — душ, їжа й сон. Навіть в автобусі можемо поспати. Головне — дисципліна.

Маленькі ритуали, які тримають

Повернення до звичних речей з цивільного життя допомагає зберігати психологічну рівновагу:

Я фанатка кави. У нас колись була кавʼярня з чоловіком. Коли зранку готую собі каву з аеропресу — це мій момент спокою. Такі прості речі дуже підтримують.

Фото: Суспільне

Чому вона обрала цей шлях

Рішення стати парамедиком було свідомим і глибоко особистим:

Я виросла з розумінням, що бути українцем — це гордість. Мої друзі пішли на фронт, і я не могла залишитись осторонь. Коли матиму дітей — я хочу мати, що їм розповісти.

Вона не шкодує про жоден свій вибір і точно знає, чому продовжує: