Молюся за них постійно: історія матері-виховательки 22 дітей, яка рятує їх від війни

Вивезти власну сім’ю з-під обстрілів — часто нагадує завдання для супергероя. Однак евакуювати своїх 22 дітей – це вже майже місія нездійсненна.

Та все ж немає нічого неможливого для люблячого материнського серця. Ірина Сербина разом з чоловіком ще у 2006 році наважилась на непростий крок та організувала вдома дитячий будинок сімейного типу. Вже 12 дітей виросли на її очах, ще десять поволі торують свій шлях у майбутнє.

Проте як врятувати їх усіх з-під обстрілів у рідному Святогірську, було невідомо. Жінка говорить, що якби був дім на колесах, то було б, звісно, значно простіше.

Та Ірині довелось звертатись за допомогою у благодійний фонд Слов’янське серце, де працює вона сама. Благодійники знайшли транспорт, який дав можливість родині виїхати у Дніпропетровську область.

Однак серце жінки все одно не може заспокоїтись, оскільки сильно мучить почуття провини. У рідному місті вона опікувалась літніми людьми, коли наважилась на евакуацію, то думала, як їх забрати з собою, але не вийшло.

Спочатку думала, що буде іноді приїжджати та продовжувати їм допомагати, але населений пункт потрапив під окупацію і шлях туди тепер для неї закритий.

Не дають спокою й діти, які знаходяться поряд – вони пережили чималий стрес. Навіть перебуваючи у відносній безпеці, малеча тепер сильно лякається будь-яких гучних звуків, що нагадують нещодавні події з минулого.

Коли пролетів гелікоптер над головою, то малеча вже рефлекторно покидала всі іграшки у пісочниці та побігла ховатись у сховище. Діти й досі бояться того, що могло трапитись.

Особливо запам’ятався Ірині той момент, коли вона чітко вирішила, що потрібно вивозити дітей. Тоді її сім’я була на вулиці біля дому, коли прилетіли уламки просто на подвір’я.

Перед цим не було жодного звуку від польоту снаряда чи вибуху. Були помітні лише наслідки у вигляді пожежі.

Читати на тему

Українські берегині: як війна змінила сенс материнства

Бути мамою — завжди було героїчною працею. А під час війни материнство стало ще одним доказом незламності українського народу.

Однак родина намагається жити далі. Діти допомагають батькам у господарстві — готують їжу, прибирають за собою та навіть навчають найменших читати.

Та це не завжди допомагає — матері 22 дітей все одно непросто. Ірина переймається за найстарших. Її донька лише нещодавно народила, і мамі доводилось приймати у неї пологи.

Дівчина тепер разом з чоловіком та дітьми знову під обстрілами, а жінка себе картає, що не може до них доїхати, щоб забрати.

Двоє синів теж додають переживань. Хлопці пішли захищати свою країну на передову. Один з них зараз під Миколаєвом у самому пеклі, а інший – у Харкові служить в Нацгвардії.

Мої діти захищають Україну, вони вірять у перемогу. А я дивлюся, як захоплюють наші міста, то мені дуже шкода моїх дітей. Я молюся за них постійно, щоб “пронесло”.

Однак деяким українським жінкам доводиться захищати не лише своїх дітей, але й всю Україну. Читай історію Ластівки, яка оберігає життя на Донеччині.

А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!