Тебе відбивають як котлету: відверта розповідь про полон у Таганрозькому СІЗО №2

Російське місто Таганрог стало синонімом до слова тортури. Розташоване на березі Чорного моря, Таганрог відомий не краєвидами: тут українські полонені проходять найжахливіші тортури та катування у місцях обмеження волі.

Слава Україні, хлопці. Хто повернеться додому, розкажіть, що відбувається в Таганрозі — таке послання знайшов у СІЗО №2 український боєць на псевдо Южний.

Офіцер Азову Михайло Чапля на псевдо Южний родом із Харкова, службі він віддав десять років. У 2022 році оборонець Маріуполя вийшов у полон за наказом командування, звідки потрапив спочатку в Оленівку, а за чотири місяці — до Таганрога, у СІЗО №2. Він провів там два роки. 

— Таганрог — ідеальне місце для росіян, бо там немає контролю. У Достоєвського був такий термін “адміністративний восторг”, коли люди просто упиваються владою. Оце воно, — пригадує жорстокість тамтешніх охоронців Михайло Чапля.

Про пережите там військовий розповів журналістці Олені Барсуковій для УП.Життя. Ми переповідаємо тобі найцікавіше далі у матеріалі.

“Тебе відбивають як котлету”

За спогадами Михайла, полонених “прийняли” вже у перший же день: вночі тіла хлопців тягнули на простирадлах.

Дехто з полонених помер тієї ночі від наслідків побоїв, від поламаних ребер, які пробивали легені.

Южний, провівши чотири місяці в Оленівці, зрозумів: той жорстокий режим, який він вже пережив, був хоча б передбачуваним. Там можна було спілкуватися та гуляти по території. У Таганрозі все це — зникло.

Коли ти приїжджаєш в Таганрог, тебе б’ють струмом, відбивають як котлету і стають на тебе ногами. Чи ти будеш кричати “я все попідписую”, чи не будеш, вони просто б’ють, не питаючи, — розповідає Михайло.

Били, якщо рухався повільно чи несинхронно. Примушували присідати до запалень у мʼязах, і ще більше. 

Ходити — лише буквою Г: голову вниз, руки за спину. Не можна було розмовляти, навіть на запитання, бо спершу треба було спитати дозволу. Побиттями супроводжувалися всі прогулянки, пересування.

Рexels

— Я азовець з Харкова, офіцер штабу, футбольний фанат — ловлю всю комбінацію. В коридорі тебе хапає собака, а якщо смикаєшся — б’ють шокером, — пригадує чоловік.

Коли охоронцям та російським спецпризначенцям, які також приходили до СІЗО “подивитися” на азовців, заборонили бити полонених — ті стали бити струмом. Бити так, що хтось не витримував і благав бити ногами чи руками, аби лиш закінчилися катування.

Читати на тему

Сам звільнив себе з полону: історія Чеха, якого катували і лякали “сироватками правди”

Події, які з ним трапилися, схожі на сценарій бойовика.

Займався спортом, щоб не збожеволіти

Жорстокість у цих стінах не мала меж. Катували полонених навіть жінки, і дратувалися на звернення з фемінітивами. Тож навіть до жінок зверталися — “гражданін-начальнік”.

Южний навчився розрізняти російських охоронців та “начальніків” за голосом. Вгадував їхній настрій. За поганого настрою не можна було звертатися за медичною допомогою: скажеш, що болить шлунок — тебе вдарять у живіт і глузливо перепитають, чи ще болить.

— У Таганрозі заборонено дивитися у вікно. А в одній із камер постійно хтось дивився. Росіяни казали: “Ми вас б’ємо кожен день, по п’ять-шість разів. У нас вже руки і ноги болять. Ми вас уже втомились бити, — розповідає військовий.

Інша особливість — судочинство. Ти маєш непросто підписати папірець із зізнанням, а самостійно вигадати собі злочин.

Результат не залежить від сили волі — тебе звинуватять, навіть знайшовши фальшивих свідків серед інших полонених.

— Тільки там ти розумієш, що тебе принижують, забивають, катують просто за те, що ти українець. Для росіян цивільний — значить коригувальник, військовий — терорист.

Росіяни будуть прив’язувати вас вверх ногами, бити шокерами, катувати “тапіками”. І дівчат, і хлопців — для них немає різниці, — додає військовий.

Рexels

Його весь час тримало бажання вижити. Не було думки померти — проте багато хлопців не витримували й вкорочували собі віку. Михайло знав, що має вийти переможцем, житиме далі, а росіяни залишаться там, де і звикли жити. 

Щоб не збожеволіти, займався спортивними вправами: присідав та відтискався, ставав у планку.

Це допомагало не лише морально, а й фізично, бо чоловік міг підготуватися до катувань.

Я робив ці вправи, щоб показати, що людина може все. У мене була ціль вижити, — додає він.

Михайло повернувся додому за два тижні до свого 37-річчя. Його чекала кохана Сєвіндж, яка за час полону чоловіка відкрила їхню спільну мрію — кавʼярня Чапля Чарлі.

Раніше ми розповідали тобі історію іншого колишнього полоненого, який розповів про усі жахи пережитого в неволі.

Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!