Історія морського піхотинця, якого рідні прагнуть визволити з полону

Чернігів, Харків, Маріуполь — усі ці міста об’єднала одна велика історія молодого парубка, який усе своє свідоме життя прагнув захищати рідні землі.

Денис Харченко родом з Чернігова, де його родина зустріла повномасштабну війну. У Харкові хлопець навчався, у цьому ж місті від ворожих ракет намагалась кожного дня врятуватись його кохана дівчина Катерина.

Сам Денис зустрів ворога майже віч-на-віч — неподалік Маріуполя, де й обривається слід парубка. Принаймні для офіційних джерел. Мама молодого лейтенанта Тетяна ділиться, наразі її син числиться як безвісти зниклий, попри наявні докази, що він у полоні.

Вийти на зв’язок було складно від початку повномасштабного вторгнення. Після того, як парубок познайомив рідних з коханою, він повернувся у Маріуполь на позиції. Це був основний напрямок для його 36 бригади морської піхоти, у яку Денис потрапив нібито за волею долі.

Спочатку, ще після подій на Майдані, він вирішив, що буде військовим. Не без пригод вступив до ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою, оскільки запізнився з подачею документів, але все одно вмовив допустити його до вступних екзаменів.

А після закінчення навчання вирішив — буде льотчиком та вступив до Національного університету військово-повітряних сил імені Івана Кожедуба у Харкові.

Згодом доля знову повернула шлях хлопця у незвідану далечінь — через стан здоров’я Денис змушений перевестись на курс сил протиповітряної оборони. Та така зміна планів мала й позитивний бік, оскільки саме у цей час парубок і познайомився з коханою, яка тепер так палко бореться за його визволення.

Катерина довго не знала, що відбувається у Маріуполі, як і мама Дениса, оскільки їм довелось спочатку рятувати власні життя. Дівчина намагалась під обстрілами виїхати з Харкова, а Тетяна разом з молодшою донькою рятувалась від ворожих ракет, але потрапила під окупацію на 26 днів.

Останні повідомлення Дениса до повномасштабної війни були про те, що йому складно виходити на зв’язок, а ворог нарощує масованість обстрілів на його напрямку. Тоді, 23 лютого, кохана написала: “Денисе, у мене погане, дуже погане передчуття”.

А вже наступного дня, практично за кілька годин після цього повідомлення, почався повномасштабний наступ росіян. Денис отримав від керівництва наказ відступати від своїх позицій до Маріуполя.

Йому не було страшно. Знаєте, як він мені сказав: “Кому було страшно, той у перший же день утік”. А ті, хто лишилися, не мали страху. Вони стояли за свою землю, за свої сім’ї в Маріуполі, — розповідає Катерина.

Читати на тему

Азовсталь, автомат проти танка, собачий корм та Оленівка: жорстка історія морпіха, який боронив Маріуполь

“Доводилося йти з автоматом на танк або чекати, доки він “відпрацює”, потім самому працювати”, — пригадує Віктор будні в Маріуполі.

Далі зв’язок знову обірвався на цілий місяць. За цей час дівчина військового встигла перевірити абсолютно усі списки поранених та загиблих, але імені коханого там не було. Лише на початку квітня Денис відправив своє останнє наразі послання.

Тримаюсь. Скоро буде розв’язка.

А вже 19 квітня вона побачила його у так званому інтерв’ю пропагандистів, де парубок розповідав, що під час виходу з оточення його взвод потрапив у засідку та був змушений здатись противнику в полон.

Попри це, Міжнародний комітет Червоного Хреста не підтвердив офіційно, що Денис знаходиться у полоні. В організацію звернулась вже мати парубка, яка лише після звільнення з окупації дізналась, що її син у полоні — побачила його в “інтерв’ю” на каналі Росія-1.

Коли ти дивишся такі “інтерв’ю”, то хапаєшся за кожну деталь, навіть за те, як він дихає, коли говорить, як тримає руки, коли опускає очі.

Вона досі намагається видивитись у відео, яке практично знає на пам’ять, нові деталі, щоб пришвидшити його визволення. Водночас Тетяна встигла звернутись у всі відповідні структури — ГУР, МВС, СБУ, на гарячу лінію МВС, Червоний Хрест.

Дані про хлопця приймають та уточнюють. Однак досі статус Дениса Харченка — “безвісти зниклий”. Про це повідомив її військкомат.

Та жінка впевнена, що він живий та чекає на своє звільнення, як і багато інших полонених — про це їй розповіли побратими хлопця, який вийшли з Оленівки 21 вересня. Тому продовжує боротись за життя та свободу свого сина попри те, що зараз абсолютно невідомо, де він знаходиться.

І мама, і кохана дівчина наголошують: зараз, як ніколи, їхня віра та надія сильні. Рідні сподіваються, що зовсім скоро в їхній дім прийде гарна звістка, вони почують голос Дениса та зможуть його обійняти.

Російське вторгнення 24 лютого застало Марину Голінько у Маріуполі. Там вона проходила службу у складі 36-ї бригади, там і потрапила у ворожий полон. Читай історію бойової медикині з Маріуполя.

А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!

Фото: Українська правда