У час війни серед простих українців з’явилися справжні герої. Люди, які не заявляють про свої вчинки, бо не вважають їх чимось незвичним. Але ці люди теж рятують життя, підтримують країну та її населення. Скромні герої країни, що працюють поштарями чи кур’єрами.
Імена цих героїв, з міркувань безпеки, будуть змінені. Але вони назавжди увійдуть до нашої пам’яті.
Денис працює у вантажному відділені Нової пошти у Миколаєві. Від початку війни він залишився на роботі із двома колегами — оператором та приймальником. Після загострення ситуації у місті відділення Нової пошти виконувало функції депо, куди з’їхалися усі вантажі, та гуманітарного хабу, де видавали харчові продукти для місцевих жителів.
Він розвозив вантажі під обстрілами. Навіть став особистим кур’єром для військових. Зізнається, що не планує виїжджати з міста й надалі — бо знаходиться там, де може стати корисним.
Facebook
Укрпошта займається не лише вантажними посилками.
Наприкінці березня компанія відзвітувала: їхні поштарі видали пенсіонерам 80% пенсій, а в квітні — 84%, зокрема і на тимчасово окупованих територіях.
Все це завдяки Ларисі, яка керує відділенням у Запорізькій області. Жінка в переддень 8 березня отримала списки на виплату пенсій, але готівку доставити було неможливо. Тоді вона вигадала цікавий план, результатом якого стали приємно здивовані пенсіонерки, що вже 8 березня отримали свої виплати.
Мої пенсіонери були вражені, що отримали пенсії раніше, ніж в інших селах та навіть районному центрі — каже Лариса.
Готівку жінка отримала через продаж популярних товарів: макаронів, олії, сірників, туалетного паперу. Також готівку можна було дістати й через сплату комунальних, хоча навіть квитанції ще не прийшли. Щоб прискорити процес Лариса зробила вдома на комп’ютері шаблони платіжок, залишила там кілька порожніх рядків і роздала їх. Люди у селі мали старі квитанції та знали, скільки приблизно платити.
Компанія, каже Лариса, була в захваті від людей, які успішно працювали в окупації. Хоча сама вона не вважає, що зробила щось особливе. Треба ж було щось думати, пояснює коротко.
Алла, що змогла вибратися з окупованого селища Запорізької області теж не вважає свої вчинки героїчними. Вона безстрашно їздить під обстрілами, під літаками, які летять на висоті всього лишень чотирьох метрів над дахами будинків.
Мінібус, яким вона разом із водієм, колишнім військовим АТО та листоношею доставляє виплати та гуманітарку по маршруту, що межує з окупованими селами та замінованою територією, пережив усяке. Одного разу за 200 метрів від них розірвався снаряд — машину аж підкинуло, а ще якось вони їхали між селами, де саме падала ракета.
Без цих людей відрізані від цивілізації селища просто б не вижили. Герої нашого часу рятують країну та українців у тил: тихо та без зайвої уваги.
Перша поїздка Бориса мала відбутися на початку березня. Перед тим, на початку війни, він хотів піти до ТрО Києва, та коли не склалося — вирішив бути корисним у тилу. Тепер він розвозить гуманітарну допомогу містом.
У цей день сталося найжахливіше.
— На територію підприємства, де розташоване наше депо, впала ракета просто на наших очах. У той момент життя пролетіло перед очима, осколки вікон полетіли в різні сторони, земля під ногами дрижала так, що я мусив присісти, — згадує Борис.
Він та двоє кур’єрів, які саме під’їжджали до депо, на шаленій швидкості рушили на своїх пікапах якомога далі, побоюючись, що буде і другий удар. Доки їхали, вибухи не припинялись, було чути постріли з автоматів. Але вони вижили.
Через декілька днів, попри вибухи, Борис таки виїхав на роботу — у Києві не вистачало продуктів. Потім возили продукти в Охматдит.
Усі ці й ще тисячі інших людей щодня продовжують вести боротьбу за життя нації. Бо всі вони — герої нашого часу — знають, що і для чого роблять. Читай також інші історії про героїзм воєнного часу у матеріалі Вікон.