Згідно з опитуванням UAScience.reload, після початку повномасштабного вторгнення лише 11,8% українських науковців та науковиць виїхали з країни. Майже 73% з тих, хто залишився, визнають, що не можуть продовжувати свої дослідження в тому ж обсязі, який був до 24 лютого 2022 року. З іншого боку, багато з них як вчені чи аналітики долучились до проектів, що пов’язані з війною.
До Міжнародного дня жінок та дівчат у науці Вікна розповідають про українських дослідниць-амбасадорок освітнього проекту STEM is FEM. Науковиці поділились, як змінилась їх діяльність з початком повномасштабного вторгнення, до яких нових проектів вони залучені і якою бачать війну в Україні їхні західні колеги.
Олена Паренюк — радіобіологиня та старша наукова співробітниця Інституту проблем безпеки АЕС НАН України. Дослідниця понад 15 років працює у зоні відчуження ЧАЕС, а також є співавторкою книги Страшне, прекрасне та потворне у Чорнобилі. Від катастрофи до лабораторії.
Наразі Олена бере участь в міжнародному проекті Resilience of Nuclear Facilities in the Wartime, у межах якого вчені досліджують стійкість атомних електростанцій та інших об’єктів до зовнішніх впливів під час воєнного часу.
Науковиця відзначає: до повномасштабного вторгнення Росії в Україну цим не займались, адже ніхто не міг уявити, що хтось буде обстрілювати атомну інфраструктуру.
Одного разу колега з Іспанії мені написала: “Ми не розглядаємо випадки влучання зброї в АЕС, це малоймовірно”. І я їй сказала: “Дивись, я зараз в Києві. Сьогодні вночі до нас прилетіло 30 крилатих ракет і 80 шахедів. Ми розглядаємо таку ситуацію, бо вона більш ніж можлива”, — ділиться Олена.
Вона розраховує, що Resilience of Nuclear Facilities in the Wartime ляже в основу рекомендацій щодо безпеки атомних електростанцій, які будуть підписані міжнародними регулюючими органами, зокрема, МАГАТЕ.
Також дослідниця аналізує пріоритети для напрямку гуманітарного розмінування для Міністерства економіки України. Близько 174 тисяч км² території України є потенційно забрудненими вибухонебезпечними предметами.
Це настільки велика територія, що якщо почати одразу розміновувати її всю — зупиниться економіка. Отже, необхідно скласти формулу, яка б визначала, які ділянки необхідно розміновувати в першу чергу, пріоритетно, а з якими можна працювати згодом. Саме цим і займається Олена.
З такими площами територій, забруднених вибухонебезпечними предметами, не стикалась жодна країна у світі.
— Ми не були готовими до такого масштабу робіт не лише у технічній сфері. Зараз Україна створює нову систему протимінної діяльності, щоб ефективніше працювати та повертати життя та економічну діяльність на території, які до цього були небезпечними.
Катерина Шаванова — біологиня, керівниця проектів R&D у компанії Kernel та друга співавторка науково-популярної книжки Страшне, прекрасне та потворне у Чорнобилі. Від катастрофи до лабораторії. На думку дослідниці, вкрай важливою є участь українських фахівців та фахівчинь у протидії дезінформації.
— Майже два роки ми беремо участь у проекті Українського науково-технологічного центру Протидія дезінформації у сфері ядерної енергетики. Це один з небагатьох проектів, що допомагає науковцям в Україні. І його команда підтримала нас у продовженні роботи, яку ми почали у лютому 2022, коли російські війська увійшли в Чорнобильську зону відчуження. Тоді з’явилось багато інформації та дезінформації — і це треба було коментувати.
Перші пів року ми працювали самотужки, а у серпні отримали перший грант від УНТЦ. У межах проекту ми налагоджуємо ефективну комунікацію між експертами та представниками ЗМІ, аби медіасередовище було заповнено достовірними даними про ядерну сферу.
За два роки вона та її колеги провели понад 100 лекцій, семінарів і тренінгів для різноманітних груп населення: від школярів до військовослужбовців.
Ще один проект, до якого долучена Катерина — Science at Risk. Проект розповідає світові про виклики війни, з якими сьогодні стикаються українські науковці та інституції. Це також допомагає українським експертам налагоджувати стосунки з іноземними дослідниками, журналістами, донорами.
Катерина Шаванова наголошує: світ має бути зацікавлений в тому, аби почути Україну. Досвід та експертиза нашої країни унікальні та варті того, аби ділитися ними з іншими.
Нана Войтенко — українська нейробіологиня та дослідниця болю. А сьогодні — ще й керівниця проекту Ефективне лікування травм периферичних нервів біоміметичними 3D-імплантами.
Науковиця зазначає: одним з медичних викликів, що стоять перед українським суспільством в часи повномасштабної війни, є ефективне лікування травм периферичних нервів (ТПН).
Такі пошкодження нерідко з’являються внаслідок поранень під час воєнних дій і можуть призводити до тривалих порушень рухової функції та високих рівнів інвалідизації. Коли довелось стикнутись з великим обсягом ускладнень, що виникають при лікуванні ТПН, українські вчені зрозуміли: у цій сфері необхідно впроваджувати новаторські методи.
Одним з ключових напрямків розв’язання цієї проблеми є використання 3D-друку для створення біоміметичних скафолдів — спеціальних структур, які допомагають у відновленні пошкоджених нервових тканин. Такий процес використовує техніку двофотонної полімеризації (2PP), що дозволяє створювати високоточні біоміметичні скафолди, пристосовані для регенерації травмованих нервів.
Нана та її команда, спільно з бельгійськими колегами, розробили та випробували на живих тканинах скафолд зі складною просторовою конфігурацією, призначений для реконструкції щурячого сідничного нерва. Наступна стадія проекту — клінічні дослідження, які дозволять застосовувати методику для лікування пацієнтів.
Цей проект не лише змінює наш підхід до лікування травм периферичних нервів, але й відкриває шлях до нових можливостей у реабілітації поранених військових та цивільних. А ще — сприяє створенню безпечного та здорового майбутнього для нашої країни, — ділиться науковиця.
Вікторія Родінкова — професорка кафедри фармації ВНМУ ім. Пирогова, членкиня Правління Світового товариства амброзії, головна редакторка та авторка інтернет-видання Все про алергію.
У 2022 році команда Вікторії разом з європейськими колегами розробила прогнозний модуль, який демонструє зміни рівнів концентрації пилку алергенних рослин — зокрема, злаків та амброзії — у повітрі України під час сезону їх пилкування.
Дослідниця наголошує: алергія до пилку притаманна 30% населення України. До того ж вона особливо здатна вражати тих, хто багато часу змушений проводити у довкіллі. А це характерно для військових ЗСУ. Саме тому створення такого модулю є вкрай важливим.
Спільно з європейськими колегами Вікторія також працює над програмою вивчення якості біоаерозолю на європейському рівні. Зокрема, нещодавно вчена повернулась з Австрії. Там вона розробляла протокол вивчення експосому (тієї частини довкілля, з якою людина стикається щодня) пацієнтів з алергією до пилку злаків.
— Ще один напрямок наукової роботи — не втомлюватися представляти Україну на міжнародному рівні, забезпечувати залучення коштів для українських науковців від європейських та американських партнерів.
Українську науку важливо представляти за кордоном, бо таким чином ми не даємо забувати та науковій спільноті різних країн про те, що війна в Україні триває і ми потребуємо підтримки.
Раніше ми також розповідали історії жінок-науковиць про роботу під час війни. Читай їх за посиланням.
А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.