Ніхто мені їх не замінить, ніхто. Історія матері, яка на війні втратила двох синів

Немає болю більшого, аніж той, що виникає на місці серця від утрати своєї дитини. За останні два роки тисячі сімей зустрілися зі смертю біля їхніх дверей: чоловіки та жінки, юнаки й дівчата, які пішли захищати батьківщину, стали янголами на небі, оберігаючи родину згори.

Посмертні нагороди не здатні повернути людину, вони не втішають рідних. Вони лише бережуть історію: бо життєпис кожного та кожної, хто загинув за Україну, треба розповідати далі.

Видання hromadske поспілкувалося з Лілією — матірʼю трьох дітей, чиї два старші сини пішли на війну та загинули. Про хлопців, їхню службу та як жінка переживає страшні часи, розповідаємо й ми, далі у матеріалі.

Я не плакала, але просила себе берегти

Максим та Денис — старший та середній сини Лілії та її чоловіка. Максим народився у травні 2001 року, а Денис — у вересні 2002. Обоє — чуйні та кмітливі, батьки ніколи не мали проблем у вихованні синів. Коли хлопці почали заробляти свої перші гроші, то все намагалися зробити подарунки батькам та молодшому братові Дмитру.

Денис пішов проходити строкову службу у 2021 році. Та материне серце було спокійним: бойові дії на лінії розмежування не велися. Спокійною була родина й у переддень 24 лютого.

Коли почалося повномасштабне вторгнення, Дениса одразу направили під Білорусь. Його брат Максим подзвонив матері та сказав: теж піде служити.

— Я розуміла, що війна, що може бути всяке. Але не відмовляла Максима. Це було його рішення, — розповідає Лілія.

Брати хотіли служити разом, але цього не дозволили. Максим був розвідником, Денис — навідником. Могли тижнями не подавати матері звісток, лише інколи надсилаючи батькові та братові короткі “Все нормально”, “добре”.

Нічого не розповідали, ніяких подробиць. Ніколи ні на що не жалілися. Я не плакала, розмовляючи з ними, просила тільки, щоб берегли себе, — пригадує мати хлопців.

Вперше смерть прийшла до родини у січні 2023 року. Середній син Денис дістав важкі поранення під Кремінною: втратив око та ногу.

У Дніпрі його оперували, але врятувати життя захисника не вдалося. Поруч із братом був Максим. Саме він повідомив про втрату їхню маму. Лілія не бачила сина від початку повномасштабного вторгнення, практично рік. Вперше після розлуки вона обійняла його уже мертвого.

Після поховання Максим перевівся у 46 аеромобільну бригаду та потрапив на Запорізький напрямок. Демобілізовуватися він не хотів.

Читати на тему

Тричі виходив із російського оточення та бачив, як все починалось у 2014 році: військовий поділився шокуючими спогадами

На той момент ми вже розуміли, що там працювали російські спецслужби. І ця підготовка тривала вже досить довго. Це було непряме оголошення війни, — згадує Станіслав.

Поховали з обручками, бо не були одруженими

Навіть на війні Максим намагався підтримати матір: просив друзів купувати та приносити їй квіти, вітав зі святами.

Я того букета в руки візьму — як до сина притулюся, — ділиться жінка.

Вдруге смерть прийшла у сімʼю, коли близькі планували відзначати день народження наймолодшого сина. Святкування із 17 серпня перенесли на 19 — на Спаса, коли було менше роботи. Та саме 17 серпня під Роботиним загинув найстарший син Максим.

Чоловіка упізнали за татуюванням. Поховали братів поруч — це єдині загиблі на цій війні із села, звідки хлопці родом. Обоє ще були не одружені.

— Я ніколи на синів не ворожила, не вірю я в ці ворожіння. І снів мені ніяких не було пророчих. Я думала, що вони будуть довго жити. Наказувала їм, що якщо зі мною і батьком що трапиться, то щоб доглядали Дмитрика, були йому за батьків. А ось як вийшло.

У березні жінка зустріне 43 день народження, але тепер уже квітів від синів не буде.

А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.
Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.