Під час розмови з військовими з однієї з українських бригад авіації мені розповіли, що жінок-пілотес у нас насправді небагато. А якщо точніше — одна. За деякий час дівчину розшукали журналісти The New York Times та розповіли більше. Що варто знати про єдину пілотесу в українському війську — розповідаємо і ми. В авіації дуже мало жінок: пілотеса гелікоптера про свою роботу Катерина — єдина бойова пілотеса гелікоптера. Вона служить у 18-й бригаді армійської авіації. Дівчина має звання старшої лейтенантки. До бригади вона приєдналася під час повномасштабної війни, у 2023 році. Та виконувати бойові завдання стала торік, восени 2024. Нині вона працює другим пілотом і штурманом вертольота Мі-8. Репортаж проходив на вертолітній базі на Сході країни. Після бойового вильоту, коли росіяни запускали ракети по нашій землі, приземлюється вертоліт Катерини. З кабіни вертольота виходить дівчина з макіяжем, манікюром та курткою у руках. Пізніше журналістці Катя розповідає, що чоловіки довкола завжди хочуть захистити її, та вона не дівчинка, яка потребує допомоги. Через повномасштабну війну у країні триває кадровий голод і брак робочих рук, тож жінки опановують “чоловічі” професії. Вони долучаються активно і до війська, вибираючи професії, до яких раніше їх би ніхто не допустив. Фото: 18 окрема бригада армійської авіації Повномасштабна війна збільшила кількість жінок у війську на 20%. Та чимало з них розповідають, що досягати бажаних посад і ефективності заважають сексизм і командири “старої радянської закалки”. Така ситуація не всюди, однак вона досі масова. На бойових посадах у ЗСУ служать близько 5 тисяч жінок. Катерина серед них. Вона розповідає, що хоче, аби до авіації долучалося більше жінок. Вона була єдиною дівчиною серед 45 чоловіків у льотній школі. Я намагаюся підбадьорювати їх (жінок — ред.) і говорю їм, що вони впораються. Катерина і сама часто стикається зі стереотипами та заниженими очікуваннями до своїх здібностей. Так відбувається у будь-якій професії, якщо ти жінка, а не лише в армії. Посмотреть эту публикацию в Instagram Публикация от Oksana Parafeniuk (@oksana_par) Її батько служив офіцером на військово-повітряній базі, тож Катю надихнув саме він. А ще в дитинстві її покатали на Мі-8. Саме тоді вона вже знала, ким хоче стати. У 16 років вона вступила до Харківського національного університету повітряних сил і була там єдиною дівчиною. Тоді її спитали, що вона тут забула, і сказали, що це місце не для дівчат. Та такі репліки не загасили бажання працювати в небі. Інструкторка на вертолітних тренажерах сказала їй, що все вдасться. Тож тепер у Катерини вже понад 30 успішних бойових вильотів. Перед ними дівчина завжди заплітає волосся, аби не заважало. У чоловічій формі сідає у гелікоптер. Обговорюється маршрут польоту. Тепер дівчина облаштовується у кріслі гелікоптера і готується до зльоту. 26-річний командир поруч запускає процес. Команда перевіряє навігацію і злітає на завдання холодним ранком. Летіти доводиться над деревами, аби не помітив ворог. Я ніколи не нервую під час польоту. Усі тяжкі думки можуть прийти до або після польоту. Під час вильоту мій розум ясний, — каже Катя. Вильоти показують їй, наскільки Україна та її пейзажі красиві. А лінія фронту на цьому тлі — випалена і чорна. Після бойових вильотів Катя дивиться фільми з побратимами. Вікна продовжують спецпроект за назвою Невидимі жінки. У ньому ти знайдеш історії українок, чия праця часто залишається в тіні — шахтарок, працівниць авіапідприємств, машиністок, реабілітологинь, розробниць. Говоримо про героїнь нашого часу у тилу. Раніше ми розповідали історію льотчика, який загинув у бою за Україну. Фото: Oksana Parafeniuk for The New York TimesБільше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно! Теги: Авіація, Невидимі жінки, українські військові Якщо побачили помилку, виділіть її, будь ласка, та натисніть Ctrl + Enter