Безстрашні та зухвалі, учорашні мирні доглядачі лісу стали штурмовим підрозділом, що наганяє на ворога жах — Окрема єгерська бригада. Вони знають ліс і болота наче свої п’ять пальців. А з мисливською рушницею вправляються краще за всіх.
З початком повномасштабної війни вони взяли до рук іншу зброю та об’єдналися в Окрему єгерську бригаду.
Боєць на псевдо Паритет — військовослужбовець 71-ї Окремої єгерської бригади. До початку повномасштабного вторгнення навіть не підозрював, що знання про зброю і вміння нею володіти знадобляться не тільки для полювання.
— З тестем я виходив, у нього була рушниця, він давав мені стрільнути. Люблю зброю, в мене дитина — дівчинка — з шести років володіє зброєю. Мене питали: “Ти готувався до війни?” — згадує Паритет.
Він готувався до мирних полювань. Але коли почалося російське вторгнення — навіть не вагався:
Я не можу тікати від цього, я навіть списаний із лав внутрішніх військ у мирний час. Я прийшов сам, мене не викликали, — розповідає боєць.
У лісі, вже зовсім не мирному, довелося опановувати нові навички. В Ізюмі, приміром, ще й знешкоджували міни, якими нашпиговано все довкола.
— Це не наша робота, але зняли понад 50 мін, багато розстріляли. На території 10 м знаходили близько десяти мін, — розповідає Паритет.
На Бахмутському напрямку єгері-десантники протистояли здебільшого вагнерівцям. І на власні очі бачили, як російських в’язнів використовують як гарматне м’ясо. Причому кидають часто в абсолютно безглузді атаки. Для того щоб створити безперервний тиск, каже військовий на псевдо Буг.
— Стикалися із ними досить часто. Були такі моменти, коли було 14 штурмів на день. Їхня тактика взагалі безглузда. Вони просто безперервно йшли, йшли на позиції, які давно були пристріляні нами, — ділиться Буг.
Для нього це перший бойовий досвід. Артилерист у свої 21 навесні достроково закінчив військовий виш і одразу пішов на війну.
— Ти розумієш відповідальність, яка на тебе покладається. У тебе немає часу думати про страх. Про те, що щось може з тобою статися.
Те, що ти маєш зробити, залежить від того, чи хлопці лишаться там живі чи ні, — наголошує Буг.
Девіз 71-ї бригади — безжальні. Це, кажуть бійці, вже добре відомо тим, хто стикався у бою з єгерями-десантниками.
— У них на озброєнні є американська бронемашина Макс ПРО, яку створили спеціально для військової операції в Іраку. Українські бійці охрестили її Шреком, напевно, через величезні розміри. Це дуже надійна машина, яка допомагає рятувати життя бійців, — каже спецпризначенець на псевдо Якудза.
— Дуже маневровий броньовик, який має висадити штурмову групу перед позицією ворога, щільним вогнем атакувати його позиції та прикривати наступ наших бійців, — пояснює Якудза.
Під час масштабного бахмутського штурму українські військові наблизилися впритул до ворога. Тоді Якудзі під шквальним вогнем довелося витягати свого пораненого товариша.
Я наклав турнікет і тягнув його, а він вже сам покручував турнікет. Ми працювали у тандемі, — каже військовий.
А боєць на псевдо Мотильок усі бої бачить із висоти пташиного польоту. За освітою він вчитель географії, а зараз свої знання поєднує з польотами дронів. Цим допомагає берегти життя побратимів-єгерів. Він каже: те, що зараз відбувається на Бахмутському напрямку, кардинально відрізняється від того, що було на Харківщині.
Просто інша війна. Противник прекрасно розуміє, де ти. Ми прекрасно розуміємо, де він.
Ворог знає, що нас багато. Постійні вибухи. Найбільша перерва між вибухами, яку ми могли зафіксувати, — півгодини. Це абсолютно унікальний випадок, — каже Мотильок.
Зараз навіть молоді юнаки стають ветеранами війни. Раніше ми розповідали історію морпіха, що захищав Маріуполь, який став ветераном у 20 років.
А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!