Я не хочу, щоб мене “списали”: історія незламного Зевса, який втратив кінцівку, але не планує йти з війська

Терпіти та плисти за течією — не про українців. Наші військові кажуть, що для них найважче — бути прикутими до ліжка під час лікування після поранень. Історія морського піхотинця на псевдо Зевса є яскравим прикладом незламності та деякої впертості українців.

Він уже став командиром відділення інженерних загороджень однієї з бригад морської піхоти. Сержанта звати Віктор, і вже у 18 років він вирішив йти у військо. 

У 2016 він пішов до розвідки ЗСУ. Уже там став цікавитися саперною справою: набував навичок на практиці, а теорію вивчав на курсах. Після закінчення контракту хлопець із коханою переїхали до Одеси та будували щасливе, а головне — мирне життя там. Але 24 лютого все це довелося призупинити.

Повномасштабне вторгнення

Зевс пішов до військкомату добровольцем. Його саперне минуле одразу визначило, куди піти зараз: чоловік приєднався до морських піхотинців.

За майже рік повномасштабного вторгнення він з побратимами набралися такого досвіду, якого вистачило б іще на кілька життів: першими розміновували Херсонську та Миколаївську області, щоб ЗСУ могли зайняти позиції для контрнаступу. 

Та найбільшим досягненням для морпіха стало власноруч зняте російське ганчір’я з флагштока на острові Зміїному. 

Після цього його підрозділ виконував усі завдання: від ведення боїв до планування засідок. І протягом усього військового шляху удача була на їхньому боці.

Читати на тему

”Чому саме він туди полетів?”: інтерв’ю з дружиною загиблого пілота, що виконував завдання на острові Зміїний

Інтерв’ю з дружиною загиблого у боях за острів Зміїний льотчика Михайла Заремби.

Один крок — і темрява

В одній із посадок українська розвідка помітила російську техніку. До неї потрібно було дійти та знищити. Та перед армійцями, як завжди, йшли Зевс із побратимами: розміновували 2 км шляху. 

Зевс пригадує, що тоді перед ним ішли ще троє військових. Зевс зробив один необережний крок, і за секунду він та побратим на псевдо Шаман підлетіли вгору від підриву закопаної протипіхотної ворожої міни. 

Після евакуації до Одеси командиру Зевсу ампутували ногу. 

Чоловік зізнається, що після перших операцій його охопила апатія. Зевс почав приходити до тями лише тоді, коли пробував ставати на ноги — перші кроки повернули його до життя. А ще через якийсь час волонтери з допомогою державних програм організували для нього та побратимів реабілітацію у США, в Нью-Йорку. 

Тепер масажисти, реабілітологи та інші спеціалісти ставлять на ноги поранених українських бійців.

АрміяInform

Віктор розповідає, що тут у кожного з них дуже насичений графік: щодня по кілька разів вони проходять терапію, вчаться наново ходити на протезах, займаються у спортивному залі. Але морально кожному з бійців допомагають не лише рідні чи лікарі, а й українська діаспора в країні: бо кожен намагається зробити щось приємне та потрібне для наших військових.

Нещодавно Зевс уже змінив навчальний протез на індивідуальний та постійний. Він планує якнайшвидше повернутися до України та знову піти до війська!

— Я не хочу, щоб мене “списали”. По-перше, протез не є проблемою, я користуюся ним навіть краще, ніж рідною ногою. По-друге, відчуваю в собі силу боротися далі. Війна ще не закінчилася, тому зарано відпочивати, — говорить Віктор.

А ще чоловік хоче дослужитися до офіцерського звання. І перешкод для цього не бачить: адже для морпіхів їх не існує. І в цьому сила українських воїнів.

Інший військовий та командир ділиться: на передовій йому не так страшно, як у тилу! Про його мистецтво ухвалювати важливі рішення у критичні моменти ми писали в іншій розповіді.

Підписуйся на наш Telegram та стеж за останніми новинами!