Самотужки виймав розтерзані тіла рідних з-під завалів, а потім загинув сам: історія життя та смерті цілої родини у Лимані

Всюди, де ступає нога російського окупанта, згодом виявляють масові поховання, докази жахливих катувань, історії, в які складно повірити. Боляче згадувати Київську область після деокупації від росіян, страшно говорити про нещодавні знахідки в Ізюмі та Харківській області. Але просто неможливо гірко гортати новинну стрічку та натрапляти на історії зі звільненого Лимана, що на Донеччині. 

Журналістка УП.Життя Інна Кубай розповіла історію життя та загибелі однієї сім’ї, яку знайшли на стихійному кладовищі в Лимані. Ми переповідаємо далі тобі, щоб пам’ять про російські тортури українського народу не зблякла ніколи. 

Історія життя родини Кісілів

На фото могил у Лимані, які розлетілися мережею, натрапила 27-річна Христина Скобельська — й побачила там поховання своїх рідних. На хрестах писали ім’я двох її похресниць — Олени та Людмили Кісіль. Дівчаткам було два та один рік відповідно. Батько дівчаток, її двоюрідний брат Євген Кісіль, встиг розповісти сестрі історію про жахливу смерть усієї своєї родини. У вересні чоловік теж загинув — підірвався на міні в місцевому лісі.

У трагедії, яку принесли російські військові, Христина втратила практично усіх родичів по лінії матері:

• 53-річну тітку Олену Кісіль;
• 55-річного дядька Анатолія Кісіля;
• 32-річного брата Євгена Кісіля;
• дворічну племінницю Олену Кісіль;
• однорічну племінницю Людмилу Кісіль;
• 34-річну невістку Вікторію Поліванову та її дітей від попередніх стосунків;
• 14-річну Катерину Поліванову;
• дев’ятирічного Олександра Поліванова.

Матір Христини Інна мала рідну сестру Олену. Бувши дітьми, вони втратили матір, тож вихованням займався батько та інші родичі. Після дорослішання сестра Олена вступила до медичного училища, а згодом познайомилася та одружилася зі своїм чоловіком Анатолієм Кісілем.

Переїхали у Добровілля, що на Харківщині — там народився син Євген. Христину дитиною часто відправляли до тітки в Добровілля: там вони з Євгеном разом проводили час. 

Я маю лише найтепліші і найвеселіші спогади про цю родину, — згадує Христина.

У 2005 році сім’я переїхала до Лимана в Донецькій області. Там мали господу та господарство, а син уже в Лимані вступив до місцевого залізничного училища. 

— Залізничником Женя так і не став. Коли ще вчився, лікарі виявили у нього проблеми із зором. Мав другу групу інвалідності. Тому йому довелось шукати інше заняття. Зрештою Женя пішов працювати на Лиманський комбікормовий завод, — розповідає Христина про двоюрідного брата.

У чоловіка було два шлюби: від першого мав доньку Діану, яку любив дужче від усіх.

На спині у нього навіть було тату — Посмішка доньки дорожча за усіх вас. Навіть попри розлучення Євген проводив багато часу з донькою і якось казав, що хотів би мати багатодітну сім’ю. 

Коли чоловік познайомився з майбутньою дружиною Вікторією Поліваною, у неї уже було двоє дітей від попереднього шлюбу. Молоді люди прикипіли одне до оного, тож Євген виховував Катю та Сашка без поділу на чужі-рідні.

УП.Життя

Діти Вікторії любили Євгена і називали його батьком. Сашко мав хист до співів, а Катерина, хоч спочатку досить насторожено ставилася до нового чоловіка її матері, згодом прийняла Євгена як батька. Дівчина допомагала з доглядом за молодшими сестрами, які народилися у Вікторії та Євгена уже в Лимані — Людмилою та Оленою.

У молодшої доньки від народження були проблеми з ногами, тож вона носила корсет. Саме перед початком війни дитина зробила свій перший крок уже без корсета.

Онучок любили й батьки Євгена — вони стали сенсом їхнього життя. Але гармонію родини перервала повномасштабна війна. 

Читати на тему

Дорога до життя була крізь її хату: як 74-річна жінка врятувала понад сотню життів в окупації

Розповідь про жінку, яка у повній окупації рятувала життя сотням українців.

Ланцюжок матері був на дереві

Близько двох місяців Лиман жив більш-менш звичним життям. Але вже у квітні у місті зникли газ, світло та вода, магазини та аптеки зачинилися, а обстріли щодня ставали більшими. Сім’я Христини, яка до 24 лютого також проживала у Лимані, виїхала з міста до Житомирської області. 

— А тітка Олена з родиною залишилися в Лимані. Ми їх умовляли виїхати. Але Женя лише нещодавно придбав будинок, почали в ньому робити ремонт. Вони дуже хвилювалися за важко нажите майно, тому й відмовлялися їхати.

А коли зрештою погодилися на евакуацію, було надто пізно: виїхати могли лише ті, хто мав власні автівки.

У місті почав зникати зв’язок, але сім’я Кісілів не виїздила — чекала на ЗСУ. Готували надворі, милися у бані й ночували у погребі — з дітьми. 

— Маленька племінниця Оленка почала кашляти, й родичі переживали, що не матимуть чим її лікувати. По воду ходили до церкви. Одного разу, коли наповнювали місткості, в сусідський будинок влучила ракета. Усі дуже перелякалися, особливо маленькі Оленка та Людмила. Відтоді Кісілі спустилися в погріб і майже з нього не виходили, — розповіла родичка загиблих.

24 травня обстріли в Лимані майже не вщухали. Євген якось зміг пробратися до свого знайомого, щоб зарядити телефон та вийти на зв’язок із родичами. В погребі залишилася уся родина. Туди влучили дві російські ракети.

Полум’я гасили усі небайдужі сусіди, попри те, що над головами раз по раз вибухали нові снаряди. Христина зі сльозами розповідає: тоді Євгена забрали до себе інші люди, щоб він зміг прийти до тями. Уже наступного дня він зі ще одним чоловіком власноруч розбирали завали того погреба.

Першою на сходинках погреба Євген знайшов свою маму… Точніше те, що від неї залишилося. Частини тіла тітки Олени Женя зібрав у відро. Ланцюжок з її шиї разом з іншими частинами тіла опинився аж на дереві.

Наступною чоловік знайшов Вікторію. У неї не було ноги, живіт розірвало. Далі розкопав понівечених Сашка і Катю, голови маленької Олени й Люди посікло уламками. Батька Євген знайшов останнім. На Анатолія впала балка з погреба — його тіло було без голови. 

Того вечора Євген із сусідом копали яму, щоб поховати загиблих родичів. 26 травня він зателефонував Христині: їй здавалося, що з нього зникло все життя. 

— Казав, що життя більше не має сенсу, краще повіситись. Це мене налякало. Я говорила Жені, що Бог дарував йому шанс жити, і потрібно триматися. Хоча б заради старшої доньки Діани. На цьому він завершив розмову.

УП.Життя

Окупація

Після окупації Лимана Євген вирішив перепоховати тіла своїх рідних на стихійному кладовищі. На це йому потрібно було отримати дозвіл від окупантів — ті зажадали з нього 5000 грн за перепоховання. Хрести чоловік робив самотужки, але через брак коштів зміг зробити їх лише для своїх чотирьох дітей. Наймолодшим він поклав ще по ляльці на могилу.

Після смерті рідних Євген прожив менш як чотири місяці. На життя заробляв рубанням дров для людей — доводилося ходити й у замінований лиманський ліс разом із кумом Миколою Мамченком.

Приблизно 8 вересня чоловіки з пасинком Миколи Мамченка пішли до того лісу. На міні троє й підірвалися — Євген та пасинок його кума загинули на місці. Рідні й досі не знають, чи похований Євген. Близьким родини Кісіль дуже болить те, що їх не поховали як належить. 

Вони ж навіть не відспівані, їх кілька разів викопували й ховали, а зараз — знову ексгумація,— кажуть. 

Сестра Олени Інна — мама Христини — після трагедії закрилася в собі. Приймала пігулки й досі інколи плаче. Тримаються жінки заради власних дітей та чекають, коли зможуть повернутися до Лимана та поховати родичів.

Головне фото: ГУНП Донецької області.

Росіяни катують український народ — і жінок, і дітей. Росіяни навмисно вбивають мирне населення, щоб помститися нашим військовим. Нещодавно стало відомо про нові деталі розстрілу мирної евакуаційної колони під Куп’янськом.

Підписуйся на наш Telegram та стеж за останніми новинами!