Війна внесла корективи у життя кожного з нас. Чимало жінок без підтримки та допомоги виїхали з України у безпечне для них та їхніх дітей місце. Але за кордоном постають нові виклики: потрібно швидко шукати роботу, яка, ймовірно, буде відрізнятися від української професії.
Через таку ситуацію пройшли три українки, які на чужині змогли знайти місце роботи та влаштувати побут. Про них розповіло видання Ліга.Life.
З Києва до Великої Британії
Катерина Городнича разом із малолітнім сином та двома котами покинула небезпечний Київ 25 лютого. На початку квітня їй пощастило — вони виїхали до Британії і потрапили в один із найзаможніших районів Уельсу.
Перед виїздом жінка знайшла там сім’ю, яка могла б прихистити її та сина у себе в Британії. Це гарантувало б безкоштовне проживання та офіційну адресу в Британії. Пара пенсійного віку, яка прийняла їх у себе, виділила окреме крило будинку для українців та навіть відмовилася ділити навпіл плату за комунальні послуги.
Ця сім’я живе в районі, де люди можуть собі дозволити надати українцям житло на довгий час, понад пів року, в окремому житлі чи в будинку поруч із основним, — розповідає Катерина.
Після переїзду у Британію, українці отримують разові виплати — £200 від місцевої адміністрації та £50 від Червоного Хреста. Далі реєструються в офіційній системі та отримують статус резидента на три роки з біометричними картками та дозволом на роботу. Цього Катерині було достатньо.
З допомогою жінки, яка їх в себе прийняла, Катерина змогла й знайти роботу у Британії: в Україні вона була промопродюсеркою власного кінопроекту. За певний час про українку у Британії дізналися всі уельські кіновиробництва.
Так жінка змогла потрапити на фільмування британського науково-фантастичного серіалу Доктор Хто. Два тижні вона працювала там, а за місяць її покликали на роботу в іншу кінокомпанію: благодійна організація відкрила канал для українських дітей з мультиками британських телеканалів.
Там Катерина займається перекладом мультфільмів, кастингом дітей на дубляж. Уже скоро всі ці роботи вийдуть у прокат для українців за кордоном.
Згодом українка вирішила піти на ще одну роботу — вийшло так, що тепер вона допомагає землякам в Англії шукати роботу, складати резюме та подібне.
Жінка з сином планують залишитися у Британії до кінця їхньої візи — на три роки.
З Одеси до Румунії
Альона Калетинська зізнається: рішення переїхати було випадковим. Під час війни її родина проживала в Ізмаїлі, але через маленьку племінницю та задля її безпеки вирішили податися до Румунії, яка дуже близько до домівки. Місяць переживань у Галаці — але вона взяла себе в руки та подалася до Бухаресту, у міграційну службу. Там отримала дозвіл працювати в чужій країні.
Уже в травні Альона влаштувалася до школи, яка переїхала з Одеси до Румунії. Наявність вищої освіти допомогла стати викладачкою математики та географії для дітей початкової школи.
А якось вона потрапила на екскурсію до місцевого гіда. Розговорилися, і вона сказала, що добре знає історію румунського міста, а в Одесі працювала гідом для туристів. Так визріла можливість стати гідом у Бухаресті.
Альона склала іспит своїм новим колегам — провела пробну екскурсію. Додаткові курси не закінчувала, ліцензію не отримувала.
Туристичний сезон у Румунії закінчується у жовтні, а незадовго до цього її знайшла іще одна робота: працівник соціальної служби, який би був перекладачем. Тепер в її обов’язки входить консультування українців у Румунії.
ООН та ЮНІСЕФ виплачують українцям €100 щомісяця протягом трьох місяців. У Румунії українці можуть розраховувати на безплатне житло, комунальні послуги та навіть їжу. Дівчина зізнається, що зараз вона не платить ні за що, а господарі її квартири отримують за біженку €300 за оренду та комунальні, а також €4 на день на харчування.
А ще Альона розповідає: в Румунії ніхто не знає російської. А ось англійською спілкуються вільно. Зараз дівчина безплатно вивчає румунську на курсах, але каже: ще не знає, чи залишиться тут назавжди.
— В Україні рідні та чоловік-військовий. Ти наче фізично не на війні, але морально все дуже відчуваєш.
З Ірпеня до Нідерландів
Кіра Золота не має, куди повертатися: її будинок пошкоджений російською ракетою, а батьківський — знищений російськими танками. З Ірпеня вона виїхала 4 березня із дітьми, сестрою та чоловіком. А вже за кілька днів вона разом із батьками, сином, сестрою та племінниками покинула рідну країну та поїхала до Нідерландів, у місто Гоффдоп.
Відтоді всією родиною вони живуть у готелі. Кафетерій, де раніше були тільки сніданки, переобладнали під триразове харчування. З конференц-залу зробили дитячу кімнату, а на вулиці побудували ігровий майданчик.
Навіть принесли одяг, щоб ми могли щось обрати для себе, бо виїжджали похапцем, — пригадує жінка.
Уже у квітні жінки отримали дозвіл на роботу. Батько Кіри залишився з дітьми, але зараз він часто їздить до Ірпеня, аби відбудовувати їхню домівку. Кіра з сестрою та мамою роботу знайшли випадково, коли гуляли з дітьми — це була робота з квітами.
— Будівля була просто біля готелю і ми зайшли запитати, чи не потрібні там робітники, — згадує Кіра. Так і працювали — за день робили до 400 букетів, які потім роз’їжджалися Нідерландами та близькими країнами ЄС.
Згодом Кіра пішла працювати кур’єркою в Amazon. Спочатку туди хотів податися батько, але він не знає ні англійської, ні нідерландської. А ось Кіра трохи знає — ще й керувати авто полюбляє.
Пообіцяли вищу зарплатню, — ділиться досвідом Кіра та додає, що водійські права підтверджувати не потрібно. Користується українськими.
В Україні Кіра працювала crossfit-тренеркою. В Нідерландах продовжила тренуватися в місцевому спортзалі. Тож згодом тренери того спортзалу почали стежити за її вправами та запросили на роботу. Кіра спробувала пройти тренерську практику, але на заваді став мовний бар’єр: на побутовому рівні вона може говорити англійською, але на професійному — ні.
Українки за кордоном — в Нідерландах, — які не знайшли роботи щомісячно отримують €50 соцвиплат. У родині Кіри — батько та діти. Але жінки родини працюють та сплачують податки у країні. На своїй роботі з квітами вони можуть отримувати від €1000 до €1600.
У них витрати за кордоном мінімальні, бо житло та харчування — безплатне. Витрачають мало, бо ж знають — в Україні на них чекає будинок, який треба відремонтувати. Чекає повернення додому та обіцяє: після перемоги привезе в Нідерланди чоловіка та покаже, як добре їх із сином прийняли на чужині.
Українки за кордоном та їхні історії — неоціненні. У спецпроекті Вікон ми особисто поспілкувалися з кількома із них: як українки за кордоном поєднали материнство з роботою, відкривають бізнес та встигають займатися власним розвитком читай у нашому матеріалі.
Підписуйся на наш Telegram та стеж за останніми новинами!