Живий символ держави. Війна й історія президента України Володимира Зеленського в ній

Спогади зберігаються фрагментовано. Перший день повномасштабного вторгнення дивним чином розтягнувся вже на майже два місяці. За кілька днів до початку фото президента України можна було б брати для будь-якої реклами — на них він посміхається щиро та привітно.

Тепер його вираз обличчя стає м’якішим лише під час звернення для українців. Інші випадки часто вимагають жорсткості та концентрації. Як пише журналіст Time Самон Шустер, президент розуміє свою відповідальність і не дозволяє собі зайвого у словах та емоціях.

Я постарів від усієї цієї мудрості, якої ніколи не хотів. Це мудрість, пов’язана з кількістю загиблих і тортурами, які чинили російські солдати.

Володимир Зеленський не намагається удавати з себе військового стратега. Радше дозволяє вести війну вищому військовому командуванню України та міністру оборони.

Головним своїм завданням вбачає більше ведення комунікації зі своїм народом та усім світом, який постійно доводиться переконувати у необхідності допомоги.

Однак не все вдається зробити з того, що хотілося б. 

Президент все одно почувається винним, так само як і всі українці. Щоразу ввечері, він переглядає свій порядок денний, щоб перевірити, чи не забув він про когось. Коли ж видається шанс поспати, очі не дає заплющити совість.

Мене мучить совість.

Перший ранок та німе питання на обличчі

І так продовжується калейдоскоп подій та почуттів, починаючи з 24 лютого. Тоді він разом з дружиною мали сказати своїм дітям, що почались бомбардування і ймовірно доведеться поїхати з дому. На фоні лунали вибухи.

Роботу в той день Зеленський розпочав традиційно у своєму кабінеті, де його застав спікер парламенту Руслан Стефанчук. На обличчі президента було німе питання:

Як це можливо?

Як і всі, протягом кількох місяців попри попередження Вашингтона, було складно взагалі уявити собі, що Росія збирається напасти. У той день прийшло розуміння, що почалася повномасштабна війна. Було тепер лише неясно, якою вона буде.

Читати на тему

Ніч, коли все почалося… Зеленські розповіли про свій перший день війни

Володимир та Олена Зеленські поділились своїми першими емоціями та діями зранку 24 лютого.

Стефанчук про той момент усвідомлення каже:

Ми відчули, як світ руйнується.

Перша ніч в урядовому кварталі була максимально напруженою. Навколо було чутно звуки стрілянини.

Охорона вимкнула світло всередині та привезла для Зеленського та близько десятка його помічників бронежилети та автомати.

У кожного була своя зброя, хоча лише деякі вміли з нею поводитись.

Війна у смартфоні

Через часті спроби російських окупантів ліквідувати або захопити президента України, йому разом з командою довелось постійно перебувати в ізоляції. Тоді ж усі події можна було побачити лише в екрані смартфона.

Відео боїв та ракетних обстрілів із соцмереж діставались до Зеленського швидше, аніж звіти військових.

Щоб хоч трохи підтримувати власне ментальне здоров’я, як вже звично для всіх, команда президента збиралась біля телефону чи ноутбуку в укритті, щоб подивитись, як палає техніка окупантів.

Так само всі й переживали біль від руйнувань, паралельно проклинаючи ворога.

Вихід з офісу як спосіб довести до божевілля охорону

На початку березня президент Володимир Зеленський вирішив, що має побачити на власні очі, що відбувається на полях бою. Тоді, коли російські війська намагались оточити столицю, він разом з двома друзями та командою охоронців поїхав на околиці міста до обваленого моста. Саме він тоді визначав лінію фронту.

Після цього президент вирішив зупинитись ще в одному місці — на блокпосту українських військових. Тоді охоронці, за його словами, “збожеволіли”, але було дуже потрібно просто поговорити з хлопцями на блокпосту.

На ще одному блокпосту один чоловік щодня приносив свіжу каструлю борщу для військових. Саме туди й вирушив Зеленський за кілька днів після першої вилазки з офісу.

Позиція була досить небезпечною, оскільки знаходилась у зоні ураження ворожих куль. Проте важливіше було поспілкуватись з тими, хто стоїться на передовій.

Вони їли разом борщ та розмовляли про Радянський Союз. Не оминули увагою й обговорення долі російських окупантів.

Це були поодинокі випадки, але вони значили чимало для нього та тих, з ким вдалось тоді поговорити.

Можливо, частково це живе спілкування й допомогло знаходити правильні слова для всіх українців у зверненнях. Щодня по кілька відео для народу та одна або дві промови до світу.

І попри значної кількості заяв, дзвінків, зустрічей та інтерв’ю, він не забуває пропрацювати кожен рядок свого спічу. Кожен — з думкою про свою аудиторію.

Моменти, які неможливо забути

На початку квітня, коли російські війська вдалось відкинути на відносно безпечну відстань, команда президента почала частіше виходити з укриття.

На 40-й день вторгнення Зеленський поїхав у колоні бронетехніки до Бучі. Раніше це було заможне містечко, а тепер місце, де окупанти по собі залишили сотні вбитих мирних жителів.

Їх знаходили в бочках, підвалах, задушених, закатованих.

Не встигли всі оговтатись від побаченого, які загарбники вдарили по Краматорську. Про це президент дізнався із серії фотографій. На одній з них — обезголовлена вибухом жінка.

Без жодних сумнівів

Попри усі складнощі Володимир Зеленський каже, що не шкодує ні на секунду про свій вибір піти в президенти.

Він не знає, чим закінчиться війна і як історія опише його місце в ній. Проте впевнений, що Україні потрібен президент воєнного часу. І саме цю роль він збирається зіграти.

Оскільки він живий символ держави, чия здатність приковувати та утримувати увагу світу допоможе визначити, буде його народ жити чи помре, — пише Саймон Шустер.

Нагадаємо, раніше ми розповідали, як змінили подружжя та життя країни три роки президентства і війна — дивись велике інтерв’ю Володимира та Олени Зеленських.