Фото Facebook Новина про невиліковну хворобу шокує людину та її родичів. Вони часто впадають у відчай і не знають, що робити. Інколи хворим доводиться мучитися і проводити свої останні дні у пекельному болю, але якісна паліативна допомога може полегшити їхній стан. Вона не вилікує хворих, але допоможе прожити їхні останні роки, місяці чи дні без болю та навіть із планами й бажаннями. Про паліативну медицину, роботу лікарів та історії пацієнтів розповіла Зоя Максимова для Яни Осадчої з УП. Життя. Зоя завідує паліативним відділенням в одній із приватних клінік Києва та волонтерить у благодійному фонді Свої. Що таке паліативна медицина Паліативну допомогу надають людині, в якої діагностували невиліковну хворобу: онкологію, інсульт, хронічну серцеву недостатність, цукровий діабет, деменцію, хворобу Альцгеймера та інші. Таке лікування спрямоване на те, щоб полегшити страждання пацієнта та зменшити його біль. — Це галузь, яка опікується контролем симптомів і якістю життя людини. Вона починається від моменту встановлення діагнозу невиліковної хвороби або хвороби, що загрожує життю, і триває до моменту смерті пацієнта, — зазначає лікарка. До паліативної допомоги в Україні входить: респіраторна підтримка, надання кисневих концентратів (якщо у людини падає сатурація і вона задихається); контроль харчування (якщо людина не може їсти, ковтати); знеболення, зокрема сильнодійними опіоїдними анальгетиками; контроль психологічного стану (чи справляється пацієнт самотужки, чи можуть доглядати його рідні, чи йому треба до хоспісу). Також паліативну допомогу можуть надавати паралельно з іншим діагнозом, наприклад, онкологією. Хімієтерапія має деякі негативні наслідки, як-от нудота, судоми тощо. Деякі пацієнти не можуть із цим впоратися та відмовляються від необхідного їм лікування. Якщо людина терпить, вона витрачає сили на боротьбу не з хворобою, а з болем, — наголошує Зоя Максимова. Інколи людям важко отримати знеболювальне, багато лікарів думають, що пацієнти стануть залежними. Але Зоя впевнена — людина з важким діагнозом має право на життя без болю і хороші умови. Паліатив — це про якість життя, щоб пацієнт міг відчувати себе людиною. Така допомога має бути доступна, — говорить вона. Фото: Zoya Maximova / Facebook Як отримати паліативну допомогу Така допомога в нашій країні входить до переліку послуг, які оплачуються за програмою медичних гарантій. В Україні існує два типи паліативної допомоги: мобільна — обслуговування хворих вдома, та стаціонарна — у лікарні. Паліативна допомога, яку надають вдома, значно дешева й вона фінансується державою на понад 80%. Стаціонарна дорожча, її забезпечують на 50%, решту надають волонтери та благодійні фонди. Надання паліативної допомоги регулюється наказом Міністерства охорони здоров’я № 13-08 від 2020 року. Щоб її отримати, треба звернутися до сімейного лікаря. Він видає направлення до найближчої мобільної служби. Якщо медзаклад має контракт з НСЗУ, лікарі повинні раз на тиждень зателефонувати до пацієнта та запитати про стан справ. Раз на місяць лікар має відвідати хворого. Люди можуть звернутися за направленням у найближчий заклад первинної допомоги. Адреси таких закладів у конкретній області чи місті можна отримати за телефоном контакт-центру 16-77. Лікарі мобільної допомоги можуть виписати “рожевий” рецепт знеболювального. Його можуть навіть виписати навіть на ім’я родичів. Але тоді доведеться купувати препарати власним коштом. Також можуть направити на лікування до медзакладу. Але стаціонари майже постійно переповнені, люди інколи встають у чергу, щоб туди потрапити. Тому створюють приватні центри паліативної допомоги. Ця допомога може тривати довго. За словами лікарки, місія паліативу полягає у тому, щоб людина зберегла гідність до останнього подиху і мала право на життя без болю. Читати на тему Війна двічі вигнала її з дому і забрала маму — історія лікарки з Бучі, яка допомагає переселенцям Оксана Мироненко — лікарка. Війна двічі зруйнувала її життя. У 2014 році вона тікала з Донбасу, а цього року російські військові вбили її маму. Історії пацієнтів Інколи сильний біль може довести хворого до самогубства. На жаль, лікарі не завжди виписують сильні знеболювальні. Зоя Максимова розповідає історію пацієнтки, якій лікар не виписував морфій, адже боявся, що вона стане залежною. Рідні не могли нічого вдіяти з її болем. Тоді хвора вчинила самогубство, адже не мала сил більше терпіти. Жінка кричала, їй було шкода своїх сина й онука, які бачили, як вона страждає, і не могли нічим їй допомогти, — розповідає лікарка. Натомість вона каже, що правильна доза знеболювального може повернути бажання до життя. — До моєї знайомої сімейної лікарки ходив дідусь, який постійно казав, що хоче померти. У нього онкозахворювання, йому призначили одну дозу морфію на день, якої було замало. Лікарка відкоригувала знеболювальне, щоб у крові пацієнта була постійна концентрація препарату. Якість життя дідуся покращилася. У нього з’явилися плани й бажання жити, — каже медикиня. Фото: Zoya Maximova / Facebook Війна та паліативна допомога Зоя Максимова розповідає, що бачила багато тяжкохворих пацієнтів у 2014 році. Зараз багатьох хворих покинули родичі, які виїхали за кордон. Одного дня до її відділення потрапила жінка, яка пролежала на підлозі своєї квартири три дні. У неї закрутилася голова, вона впала та зламала шийку стегна. Добре, що її вирішила навідати сусідка. Допомоги потребують не тільки люди похилого віку. Також є багато поранених військових, було багато пацієнтів із Бучі. За словами лікарки, у цих людей був тяжкий моральний стан. Вони боялися, що не вистачить знеболювального й доведеться терпіти пекельний біль. Також приїздять багато переселенців, чиї історії розривають серце. Фото: Zoya Maximova / Facebook 27-річна Світлана приїхала у Київ з Бахмута. Жінка мала рак молочної залози з метастазами у кістки та сильним больовим синдромом. Її будинок, де вона проживала з шестирічним сином Давидом, розбомбили. Через стрес її стан погіршився. Лікарка призначила знеболювальний пластир. Тоді життя Світлани трохи покращилося, вона навіть готувала сина до школи. Однак, на жаль, до 1 вересня не дожила. Вона записала для Давида відео, де розповідає, як сильно його любить і що завжди буде з ним поруч, щоб він про неї пам’ятав і не ображався. — У нас розчулилося все відділення, — згадує лікарка. Зараз про хлопчика піклується бабуся, вони готуються виїхати за кордон. Лікарі намагаються покращити життя пацієнтів, вони виконують їхні бажання. Одна жінка дуже просила патріотичний манікюр, інша хотіла зустрітися з радіоведучою Сонею Сотник. І це вдалося зробити. — У нас у відділені був концерт групи Там, де ми, вони співали у палаті для пацієнтки, яка не могла дійти до залу, — розповідає Зоя. Рідні дякують лікарям. Ті довго не могли зрозуміти, за що, адже не вдалося врятувати хворих. Проте потім зрозуміли: важливо, щоб людина гідно пішла з життя, а не у пекельному болю. Зоя навіть подружилася з деякими пацієнтами, тяжко було, коли вони помирали. — Пацієнти питають: “Коли я помиратиму, ти будеш поруч?” Моє завдання — бути поруч і полегшувати те, що я можу. Ти не можеш не стати другом такому пацієнту, якщо якісно його супроводжуєш, — говорить вона. Лікарі — одні з героїв цієї війни. Вони роблять усе, що врятувати поранених. Раніше ми розповідали історію фельдшера Богдана Колодича, який рятував людей з-під обстрілів. А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше! Теги: Життєві історії, Медицина, Україна Джерело Українська правда. Життя Якщо побачили помилку, виділіть її, будь ласка, та натисніть Ctrl + Enter
Читати на тему Війна двічі вигнала її з дому і забрала маму — історія лікарки з Бучі, яка допомагає переселенцям Оксана Мироненко — лікарка. Війна двічі зруйнувала її життя. У 2014 році вона тікала з Донбасу, а цього року російські військові вбили її маму.