Лина Костенко — словно буря в украинской литературе. Она пишет не для того, чтобы понравиться, а чтобы говорить правду, даже когда это больно.
Её стихи — это одновременно крик и нежность: о любви, потерях, войне и свободе, которую никто не отдаёт даром.
Каждое её слово заставляет сердце дрожать и помнить: Украина — это и наша земля, и её несокрушимый дух.
К 96-му дню рождения поэтессы — её лучшие стихи о Украине.
Лина Костенко: стихи о Украине
Самые острые стихи о Украине Лина Костенко написала после 2022 года. Украина в них — живой организм, который стонет от боли, но не падает на колени.
Она пишет о страхе и смерти, и одновременно о несгибаемом достоинстве и той любви к земле, которая делает людей бесстрашными, а героев — бессмертными.
Её слова остры, как лезвие: они режут равнодушие, заставляют ощущать каждый день войны — как потерю, как подвиг, как надежду.
Каждая строчка Лины Костенко — это молитва и крик, и проклятие агрессору, и обещание: мы устоим, потому что мы — Украина!
Усе моє, все зветься Україна
Буває часом сліпну від краси.
Спинюсь, не тямлю, що воно за диво, —
оці степи, це небо, ці ліси,
усе так гарно, чисто, незрадливо,
усе як є — дорога, явори,
усе моє, все зветься — Україна.
Така краса, висока і нетлінна,
що хоч спинись і з Богом говори.
***
Підкрадається лихо нечутними кроками.
Але раптом зненацька зупиниться мить.
Почорніє село обгорілими кроквами.
І на білому світі війна загримить.
Захлинаються кров’ю і димом світанки.
Вигинає імперія хижий хребет.
По дорогах повзуть розчепірені танки.
Причаїлася свастика в літері Zet.
А ще світяться хатки в зимовій завії.
Ще не знає ніхто, що йому на роду.
Лиш над Києвом очі святої Софії
спопеляють навіки новітню орду.
***
Ця ніч була загрозлива і темна.
І так хотілось тиші і тепла!
А вибух був — як жовта хризантема,
що на пів неба раптом розцвіла.
Струснуло стіни і двигтіло довго ще.
Сирени вили, блискало на склі.
То що — тікати? Бігти в бомбосховище?
А не діждав би фюрер у кремлі!
Хай сам боїться — він уже вчорашній.
Посіють бомби — ненависть пожнуть.
Сирени виють. А мені не страшно.
Хто не тікав, того не доженуть.
***
Розп’ято нас між заходом і сходом.
Що не орел — печінку нам довбе.
Зласкався, доле, над моїм народом,
щоб він не дався знівечить себе!
***
Спинюся я
і довго буду слухать,
як бродить серпень по землі моїй.
Ще над Дніпром клубочиться задуха,
і пахне степом сизий деревій.
Та верби похилилися додолу,
червоні ружі зблідли на виду,
бо вже погналось перекотиполе
за літом —
по гарячому сліду…
Лина Костенко: лучшие стихи об Украине
Я прощаюся з рідним краєм
у мовчанні, в побожній тиші…
Вечір сонце пшеничне розкраяв
і окраєць над полем залишив.
Сонце, сонце, освітлюй тіні!
Не заходь, почекай хвилину!
Я ще раз
у твоєму промінні озирнусь
на свою батьківщину.
***
Небо в огні, мов палка любов,
Під ним наш край – безмежний, знову живе.
На стрілах дум, на полях словес,
Моя Україно, ти в кожному з нас!
***
Ще трохи, трохи — й зацвітуть морелі,
і облетять, як сон кореневищ.
Війна малює кров’ю акварелі.
Її палітра — попіл пожарищ.
Її пейзаж — руйновище кварталів.
Порожніх вулиць вицвіла пастель.
Хіба що десь крізь стогін з-під завалів
якийсь тюльпанчик раптом проросте.
***
І жах, і кров, і смерть, і відчай,
І клекіт хижої орди,
Маленький сірий чоловічок
Накоїв чорної біди.
Це звір огидної породи,
Лох-Несс холодної Неви.
Куди ж ви дивитесь, народи?!
Сьогодні ми, а завтра – ви.
***
Це ж треба мати сатанинський намір,
чаїть в собі невиліковний сказ,
щоб тяжко так знущатися над нами,
та ще й у всьому звинувачувати нас!
Читай также: Украина впервые звучит достойно — откровенное интервью Лины Костенко Сергею Жадану.
Больше видео? Не вопрос! Эксклюзивы, интервью, смешные Shorts и не только – скорее на Youtube Вікон. Твой уютный канал!