Мовчазні стіни Роліту: як у київському будинку письменників народжувалася література і гинули мрії

На перехресті вулиць Богдана Хмельницького та Михайла Коцюбинського у Києві височіє будинок, який став мовчазним свідком великих звершень і трагічних подій.

Роліт — це не просто архітектурна споруда, а символ української літератури, місце, де народжувалися шедеври під тиском страху та репресій.

Тут, за каштановими деревами і величними фасадами, ховаються історії творчості, боротьби та невимовного болю, які назавжди вписали цей будинок у культурну спадщину України.

Ідея створення та будівництва будинку Роліт

У 1920-х роках Харків став епіцентром української літератури та культури. Саме там у 1928 році побудували будинок Слово — перший житловий кооператив для письменників, який став символом творчого життя української інтелігенції.

Харківські митці отримали можливість жити і працювати в комфортних умовах, що було неабиякою перевагою у порівнянні з комунальними квартирами чи орендованими помешканнями.

Зустріч харківських та київських літераторів

Така ініціатива надихнула письменників Києва. З перенесенням столиці УСРР з Харкова до Києва у 1934 році постала потреба створити схожий будинок, який би став не лише житлом, але й осередком творчої співпраці та культурного життя.

Проте радянська влада від самого початку побачила в цьому інструмент контролю інтелігенції. Зібравши всіх письменників в одному місці, стало значно легше шпигувати за ними, впливати на їхню творчість і придушувати будь-які прояви буржуазного націоналізму або антирадянських настроїв.

Архітектурний проєкт і початок робіт

Проект будинку Роліт був розроблений Василем Кричевським — одним із засновників Української академії мистецтв, талановитим архітектором і художником, автором Малого державного герба України (тризуба).

Йому допомагав його учень Петро Костирко. Архітектори обрали стиль конструктивізму, який поєднували з елементами класицизму, що надавало будівлі як сучасності, так і певної монументальності.

Фото: BigKyiv

Будівництво розпочалося у 1931 році, але вже на перших етапах проєкт зіштовхнувся з фінансовими труднощами. Брак коштів змусив кілька разів вносити зміни в початковий план, а роботи на об’єкті неодноразово припиняли.

Задуманий як грандіозний комплекс, Роліт мав стати прикладом ідеального житла для радянської творчої інтелігенції. Проте обмежений бюджет змусив відмовитися від деяких архітектурних деталей.

Наприклад, стелі в квартирах зробили нижчими, ніж планувалося, а замість просторих кухонь — крихітні приміщення, що більше нагадували комори.

Фото: Українська правда

Внесок письменників і завершення будівництва

Незважаючи на труднощі, будівництво було завершене за активної фінансової участі самих мешканців. Письменники, які входили до кооперативу, вкладали власні кошти в проект, розглядаючи його як довгострокову інвестицію.

Завдяки цьому у грудні 1934 року перший корпус будинку був зданий в експлуатацію. Він складався з п’яти під’їздів і 60 квартир — переважно дво- та трикімнатних, але в останньому під’їзді облаштували також кілька чотирикімнатних помешкань для провідних письменників.

Другий корпус, відомий як панський, був зведений у 1939 році. Його архітектором став Микола Сдобнєв.

Фото: BigKyiv

Цей корпус вирізнявся своєю елітарністю: у ньому було лише 14 квартир, розташованих в одному під’їзді.

Квартири мали площу від 97 до 120 квадратних метрів, включали великі кабінети для роботи і навіть кімнати для хатніх робітниць. Будівлю облицювали коростенським сірим гранітом, що додавало їй вишуканості.

Комфорт і особливості планування

Будинок Роліт справляв враження справжнього раю для радянської творчої еліти. Усі квартири були просторими, з високими стелями, великими вікнами та сучасними на той час зручностями, як-от персональні телефони.

На перших поверхах планувалося відкрити спільну їдальню, де мешканці могли б харчуватися, що пояснює маленькі розміри кухонь у квартирах. Проте їдальня проіснувала лише кілька років, після чого була закрита.

Фото: Українська правда

У дворі будинку облаштували спеціальну двоповерхову будівлю для обслуговуючого персоналу — слюсарів, теслів, кочегарів і двірників. Також були створені окремі кімнати для прислуги в квартирах другого корпусу.

Читати на тему

Спочатку було слово, а не “бути чи не бути”? Як мюзикл Ти [Романтика] від МУР кидає виклик вічному питанню Шекспіра

Сьогодні театр має бути таким, яким суспільство має бути завтра, — каже режисер.

Центр літературного життя

Після завершення будівництва в 1934 році Роліт став місцем, де творилася українська класика.

Серед його мешканців були такі видатні особистості, як Остап Вишня, Максим Рильський, Андрій Малишко, Павло Тичина, Володимир Сосюра, Микола Бажан, Борис Антоненко-Давидович, Олесь Гончар та багато інших.

У цьому будинку створювалися твори, що стали уособленням епохи:

• Андрій Малишко написав тут слова своєї легендарної Пісні про рушник, яка стала символом родинного тепла і любові.

• Олесь Гончар працював над романом Собор, що порушував важливі питання духовності й збереження національної спадщини.

• Микола Бажан здійснив унікальний переклад грузинського епосу Витязь у тигровій шкурі, який і сьогодні вважається шедевром перекладацької майстерності.

Твори, створені у Роліті, мали величезний вплив на українську літературу, а спільні зустрічі, літературні вечори та дружні бесіди письменників ставали джерелом нових ідей. 

Двір будинку, засаджений каштанами, надихав на творчість: саме тут народилися слова Малишка до пісні Київський вальс — гімну столиці.

Ширма красивого життя

На перший погляд, життя у Роліті могло здаватися привілейованим. Високі стелі, просторі кімнати, персональні телефони та навіть кімнати для прислуги у квартирах другого корпусу — усе це створювало атмосферу елітного радянського житла.

Письменники організовували вечори, грали в карти, обговорювали творчість і навіть ділилися сімейними радощами. Але цей ідилічний образ був лише зовнішньою ширмою.

Справжнє життя Роліту було сповнене напруги, оскільки радянська влада бачила в цьому будинку не лише культурний осередок, а й інструмент контролю.

Від самого початку в будинку були розміщені агенти НКВС, які діяли під виглядом консьєржів, двірників чи інших працівників.

Їхнім завданням було шпигувати за мешканцями, аналізувати їхню поведінку та передавати доноси. Будь-яке слово, рядок чи навіть метафора у творі могли бути витлумачені як прояв антирадянщини.

Атмосфера страху

Контроль НКВС створив у будинку атмосферу постійного страху. Мешканці Роліту усвідомлювали, що за кожним їхнім кроком стежать. Це впливало не лише на їхній побут, а й на творчість. Наприклад:

• Павло Тичина, геніальний поет, який писав символістські вірші, під тиском влади перетворився на радянського поета, ідеологічно правильного, але позбавленого душевної глибини.
• Микола Бажан щоночі спав у напрасованих штанах, аби у разі раптового арешту не постати перед НКВС у спідньому. Його квартира на першому поверсі завжди була першою в під’їзді, куди вдиралися агенти зі своїми орденами на обшук.
• Григорій Косинка — письменника застрелили прямо у його квартирі, коли він обдумував, як облаштувати своє нове житло. Його творчість, сповнена української автентичності, була визнана націоналістичною.

Мовчазні стіни Роліту: як у київському будинку письменників народжувалася література і гинули мрії / 3 Фотографії

• Давид Гофштейн і Іван Кулик — були заарештовані та розстріляні за звинуваченнями у шпигунстві та контрреволюційній діяльності.
• Остап Вишня — сатирик, чия творчість була джерелом національної самобутності, провів десять років у таборах, повернувшись додому лише фізично, але із вічно переслідуваною душею.
• Борис Антоненко-Давидович, Матвій Талалаєвський та інші — зазнали довгих років заслання, яке змінило не лише їхнє життя, а й творчість.

Мовчазні стіни Роліту: як у київському будинку письменників народжувалася література і гинули мрії / 3 Фотографії

Численні репресії перетворили будинок із символу натхнення на місце жаху. За роки існування Роліту 33 його мешканці були репресовані, а багато інших — зазнали морального та психологічного тиску.

Доносництво і зрада

В атмосфері страху навіть дружба і довіра ставали розкішшю. Зростання кількості доносів стало типовим явищем у Роліті.

Люди доносили одне на одного, іноді через страх, іноді через особисту вигоду. Навіть ті, хто товаришували, могли стати жертвами взаємної зради.

Збереглися записи, які підтверджують, що серед мешканців будинку були завербовані агенти, які писали доноси на своїх сусідів.

Це породжувало постійне почуття небезпеки та недовіри, які назавжди залишили слід у долях багатьох видатних митців.

Приклади спротиву

Попри страх, були й ті, хто не зраджував своїм ідеалам навіть під тиском системи:

• Андрій Малишко, автор Пісні про рушник, неодноразово уникав спроб НКВС завербувати його. Він вигадував різні приводи, щоб не з’являтися на засідання, або ж відкрито ігнорував їхні вимоги. Малишко залишався вірним своєму народові та культурі, попри всі небезпеки.

Роліт став своєрідним мікрокосмом радянського суспільства, де глибока творчість співіснувала з тоталітарним тиском. З одного боку, це був будинок, у якому писалася історія української літератури, а з іншого — місце, де репресії ламали долі талановитих людей.

Меморіальні дошки: нагадування про літературну велич

На фасаді будинку розташовано 29 меморіальних дошок, що увічнюють пам’ять про видатних мешканців. Це рекордна кількість в Україні, яка підкреслює унікальність Роліту як місця, де творилася історія української літератури.

Серед письменників, чиї імена закарбовані на меморіальних дошках, — Борис Антоненко-Давидович, Максим Рильський, Павло Тичина, Остап Вишня, Микола Бажан, Андрій Малишко та багато інших.

Фото: Українська правда

Кожна дошка розповідає історію життя і творчості її власника. Вони стали своєрідним мостом між минулим і сучасністю, нагадуючи про той внесок, який зробили ці люди в українську культуру.

Меморіальні кімнати: осередки пам’яті

Деякі квартири в Роліті було перетворено на меморіальні кімнати, де збереглися особисті речі, меблі, книги та рукописи колишніх мешканців. Це своєрідні музеї, що дозволяють зануритися в атмосферу тих часів і відчути, як жилося письменникам:

• Кімната Івана Микитенка — драматурга і прозаїка, одного з перших мешканців будинку, який став жертвою репресій.
• Меморіальний простір Бориса Лятошинського — композитора, який також залишив слід у культурному житті Роліту.
• Кімната Леоніда Вишеславського — поета, перекладача, редактора і викладача, який був останнім з відомих літераторів, що мешкали в будинку.

Ці кімнати є не лише місцями для збереження пам’яті, але й культурними центрами, які час від часу відвідують дослідники, студенти й шанувальники української літератури.

Статус пам’ятки історії

У 1970 році Роліт було оголошено пам’яткою історії, що дозволило зберегти будинок від руйнування і забудови. Цей статус передбачає охорону об’єкта як важливого елементу культурної спадщини України.

Завдяки цьому рішенням вдалося зберегти частину оригінальних елементів інтер’єру та екстер’єру будинку, включаючи дерев’яні вікна, широкі сходові прольоти і деталі архітектурного оформлення.

Місце для сучасності: нове життя Роліту

Сьогодні Роліт все ще залишається символом літературної епохи, хоча його населення значно змінилося. Більшість мешканців не мають стосунку до літератури, а частину квартир переобладнано під офіси. Проте в будинку ще функціонують культурні простори, зокрема:

• Книгарня Тиша — інноваційний книжковий магазин, де книги не продають, а видають за підпискою. Це сучасний спосіб популяризації читання, який привертає увагу молоді.

Фото: ШоТам

• Стенд Я живу в музеї Роліт у внутрішньому дворику, де перераховані всі відомі мешканці будинку. Цей стенд став додатковою точкою історичної пам’яті, що інтегрує спадок минулого у сучасне життя.

Фото: Українська правда

Поховання мешканців: спадок на Байковому кладовищі

Багато мешканців Роліту поховані на Байковому кладовищі, часто на одній алеї. Ці поховання стали ще одним символом їхньої спільної долі. Пам’ятники, створені майстрами, які раніше працювали над меморіальними дошками Роліту, зберігають спогади про цих видатних людей.

Будинок Роліт — це більше ніж архітектурний об’єкт. Це місце, де відбивалася історія української культури, сповнена болю, натхнення і боротьби.

Він залишається нагадуванням про те, як навіть в умовах репресій і контролю народжувалися твори, що стали частиною національної спадщини.

Ця історія варта того, щоб її знали й передавали далі. Роліт — це символ того, що слово завжди перемагає, навіть коли над ним нависає тінь страху.

Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!