Крізь вогонь війни. Як росіяни привласнювали собі українських художників — трансформація та майбутнє нашого мистецтва

Російсько-українська війна не залишила осторонь жодну галузь: політичну, економічну, інформаційну тощо. І сьогодні ми хочемо висвітлити одну з важливих нині тем для українців: мистецтво під час війни. У цьому розборі ти дізнаєшся про таке:

• дерусифікація мистецтва: як культурний світ реагує на війну в Україні;
• що відбувається з мистецтвом в Україні під час війни;
• яким буде українське мистецтво після війни.

Дерусифікація мистецтва: як культурний світ реагує на війну в Україні

Стеделек-музей

Навесні 2023 року суспільний резонанс викликала новина про те, що Казимира Малевича тепер позначатимуть як українського художника у Стеделек-музеї, що знаходиться в Амстердамі. Цей музей налічує найбільшу кількість робіт Малевича за межами РФ.

Про це повідомили журналісти видання The Art Newspaper.

Тоді до Стеделек-музею звернувся кореспондент BBC та отримав роз’яснення, що власне змінилося в їхньому підході до опису Малевича. 

Там розповіли, що музей з середини 2022 року розповідає про Казимира Малевича як художника, що народився в Києві у період, коли місто було частиною Російської імперії, та мав батьків польського походження. Крім того, там додають, коли це необхідно, що художник працював у Києві, Москві, Ленінграді та Вітебську.

В автобіографії Малевич писав, що хоч він й провів більшу частину свого життя у Росії, та попри це, він називав себе українцем. 

Музей мистецтва Метрополітен

Метрополітен — це один з найбільш відвідуваних музеїв Нью-Йорка. Цього року там також змінили підписи трьох митців, а саме Іллі Рєпіна, Івана Айвазовського, Архипа Куїнджі. Раніше вони також вважалися російськими художниками. Тепер у музеї поруч з роботами цих авторів вказано, що їх намалював український художник.

Насправді Рєпін та Айвазовський, яких росіяни завжди вважали “своїми” художниками, — українці. Ілля Рєпін, автор таких відомих картин як Запорожці пишуть листа турецькому султану, Козаки на Чорному морі та Іван Грозний вбиває свого сина, народився у місті Чугуїв, що належало до Харківської губернії.  

Іван Айвазовський, автор відомих картин Дев’ятий Вал, Дев’ятиповерховий корабель, Пожежа в Москві теж має українське походження. Його батьки переїхали з Вірменії до Галичини де й жили частину свого життя. А згодом, у 1812 році, сім’я переселилася до Криму у Феодосію, де й народився майбутній художник.

Також художник періоду Реалізму Архип Куїнджі, якого росіяни вважали своїм митцем, народився в Україні, у місті Маріуполь. До великої війни у місті був музей з роботами цього художника, але більше його не існує. 21 березня 2022 року в нього прямим попаданням влучила російська авіабомба.

Та не художниками єдиними. У музеї Метрополітен змінили й назву картини “Російські танцівниці” французького художника Дега. Нині картина отримала назву Танцівниці в українському одязі. 

Власне, цих змін протягом довгого часу й добивалися українські митці, представники музеїв та дипломати.

Наприклад, історикиня мистецтва Оксана Семенік у коментарі для BBC розповіла, що вона буквально закидала Нью-Йоркський музей листами, у яких вказувала на національну приналежність художників.

І додала, що про повернення української національності цим художникам говорили уже давно, але лише повномасштабна війна привернула іноземну увагу до української культури.

Читати на тему

Завдяки музиці я маю можливість боротися за перемогу — арфістка Вероніка Лемішенко про творчість під час війни

Читай, як українські арфісти розповідають світу про війну в Україні та закликають до допомоги.

Що відбувається з мистецтвом в Україні під час війни

Росіяни століттями знищували та привласнювали собі українську культуру. Вони робили усе, аби у світі не залишилось нічого українського: українською мовою забороняли друкувати книги та викладати; книги, надруковані українською, спалювали; забороняли перекладати книги українською та ще чимало всього.

Але українці гідно встояли тоді й продовжують це робити донині. А тому пропонуємо тобі познайомитися з сучасними митцями, що навіть попри війну просувають культуру нашої країни. Детальніше про них розповіли журналісти видання Zaxid.net.

Нині неможливо малювати щось інше

Художник Дмитро Вовк родом з Маріуполя. Там він протягом восьми років розписував муралами школи, садочки, лікарні, кав’ярні. Але після 24 лютого чоловік вимушений був покинути рідне місто і переїхати до Львова, де він намалював 30-метровий мурал, що знаходиться біля центру підтримки переселенців Я — Маріуполь.

Фото: Суспільне Львів

Таким чином Дмитро хотів привернути увагу до переселенців та полонених, а також до історії оборони Маріуполя та Азовсталі. Художник розповідає, що нині неможливо малювати щось інше, і хочеш ти того чи ні, ти малюєш те, що відчуваєш.

Дизайн — це інструмент збереження нашої культури

Ще однією течією, яка з початком війни почала розвиватися з новою силою — ілюстрація і графічний дизайн. Як розповідає проректор Львівської академії мистецтв та графічний дизайнер Петро Нагірний, дизайн — це інструмент збереження нашої культури, проте не спадщини, а сьогодення.  

Петро Нагірний каже, що культура візуальної комунікації, протесту, самоствердження, та інформаційного поля є важливим аспектом сучасного життя. Ця культура виявляється у різноманітних формах, від дизайну пакування до плакатів, мемів, ілюстрацій, вуличного мистецтва та графіті.

Всі ці прояви сучасної активної культури відіграють значну роль. Вони відображають основу, на якій формується наша сучасна ідентичність,  наголошує Нагірний.

Іконопис — ще один відважний крок у мистецтві під час війни

Війна впливає навіть на найтрадиційніші форми живопису, такі як іконопис, де образи українок перетворюються на релігійні сюжети з воєнними атрибутами, що додатково зображуються біля святих персонажів.

Цей новаторський підхід до класичного жанру викликає дискусії щодо доречності військових елементів у священному контексті. Однак професор Львівської академії мистецтв Роман Яців вважає, що такі відважні кроки у мистецтві є виправданими.

Переглянути цей допис в Instagram

Допис, поширений Christian Borys (@christianandrewborys)

Яців стверджує, що настав час знаходити свої способи відображення цієї драматичної теми, і навіть у випадках, коли це може здаватися нетактовно — це є виправданим у контексті мистецьких практик.

Та додає, що можна говорити про міру дієвості певної концепції (не завжди доречно, іноді надто нарочито). Але поняття канону вже давно має різні виміри для трактування.

Змінюються й народні традиції та фольклор

Трансформації зачіпають навіть народні традиції, які передаються впродовж століть через фольклор. У різдвяних шопках та вертепах з’являються нові персонажі — військові, волонтери, мешканці окупованих територій, які доповнюють традиційні біблійні сюжети. Змінюються колядки й пишуться нові сценарії для вертепів.

Наприклад, аматорський арт-вертеп АвантюрА вже четвертий рік адаптує різдвяні сюжети, роблячи зміни в сценарії, що відповідають духу часу та актуальним подіям. В цьому році вони залучили до виступів військових, які перебувають у відпустці або реабілітації. Вертеп також гастролює до військових частин ЗСУ та шпиталів.

Читати на тему

Світ мистецтва знає про Україну, а ти про нього? Перевірмо твою обізнаність у відомих картинах

Пройди тест на знання відомих картин та дізнайся, як мистецтво підтримує Україну.

Яким буде українське мистецтво після війни

Дерусифікація та радикалізація стануть ключовими мотивами подальшого розвитку української культури. Це тенденція, яка набула початку під час подій 2013-2014 років. Війна відірвала Україну від Росії та виступила каталізатором відходу від російської культурної спадщини, що була в нашому просторі протягом багатьох років.

Упродовж трьох десятиліть незалежності України спостерігалося зіткнення двох культур. Однак зі здобуттям перемоги процес дерусифікації буде відбуватися природно.

Фахівець з історії В’ячеслав Чорний розповів у коментарі виданню Elle, що дерусифікація — це не просто процес відмови від російської культури. Це завершення етапу постколоніального синдрому і перетворення народу на націю.

Культура у поствоєнний період представлятиме яскраве різноманіття жанрів та напрямів, і вже зараз є всі передумови для цього.

Повністю відмовитися від впливу російської культури ми не зможемо, але цього і не варто намагатися зробити. Натомість важливо зменшити її негативний вплив, який сприяв формуванню комплексу меншовартості, виховував нас як малоросів і використовував наш спільний історичний досвід для подальшого здійснення імперської політики.

Раніше ми розповідали, чому російська культура не велика та не видатна.

А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!