Безкраї полонини, густі ліси, різнотрав’я і свіже гірське повітря. Це Микуличин — гуцульське село з унікальною історією, традиціями та людьми, які зберігають і відроджують народну культуру.
Микуличин — найбільше село в Україні, за розмірами, як Одеса. Засноване ще за часів князів на Транскарпатському торговому шляху. Воно і широке, і довге: довжина — 12 км, а ширина — понад 40 км.
Там музей, де оживають давні вишиванки, звучать унікальні цимбали, вариться справжній банош, а з глини народжуються обереги. Саме туди приїжджають відновити сили військові й туристи з усієї України.
Якщо закортіло і тобі подивитися це гуцульське поселення, тоді читай, що подивитися в Микуличині влітку.
Що можна подивитися у Микуличині влітку: цікаві місця гуцульського села
Музей вишивки
У приватному музеї етнографа Юрія Боберського понад 2000 вишивок: гуцульські вуставки, фрагменти сорочок з орнаментами предків та багато інших.
Вуставка, вишита хрестиком — це один із варіантів микуличинського вишиття. На цих орнаментах зображують різних тварин, зокрема, традиційно — олені, які вважаються оберегами сімейного щастя.
У колекції вуставок є герби часів Австро-Угорщини. Музей живий: тут займаються етнографією, проводять майстер-класи, приймають гостей, розповідають про гуцульські традиції та ремесла, що зникають.
— У нас не так багато відвідувачів, як хотілося б, але багато відвідувачів зараз є військових, які приїжджають до нас на реабілітацію. Вони дуже цікавляться музеями. До нас часто заходять дослідники, — каже Юрій.
Майстер-клас з гри на цимбалах
Цимбали — це мелодія гір, рік і полонин. Всі пісні люди придумували самі. Оскільки кожен чув у мелодіях щось своє, виписувати їх у вигляді нот було не так просто.
Для виготовлення цимбалів використовують дерево, в яке має влучити блискавка. В інструменті понад 160 струн.
— Ми знаємо, що в скрипці є голосниця тільки одна. А в гуцульських цимбалах є чотири голосниці. За допомогою цих голосниць видається певний звук, — розповідає цимбаліст Володимир Мироняк.
Гірська колиба, де варять банош
Яке гуцульське село без баношу! Смачний банош — із домашньої незбираної сметани та кукурудзяної крупи, зварений на відкритому вогні у колибі, гірському житлі пастухів та лісорубів.
Колибу використовують на полонинах, де випасають худобу. Коли навесні заводять худобу, тоді й облаштовують цю хатину.
Куди ще піти в Микуличині влітку: цікаві активності
Майстер-клас з гончарства
У Микуличині неродючі ґрунти, але з них творять особливі горнятка та обереги. Ліза проводить гостям майстер-класи з гончарства. Головний матеріал — дика глина.
— Дика глина не оброблена, вона дає свій особливий колір, свою особливу текстуру при випалі. Я також використовую ямний випал, — пояснює майстриня.
Прогулянка на полонині
Ще одна локація Микуличина — полонина Стеришора. Кава на вогні, пастухи, сири, гойдалки й горизонти.
— Катали людей на горах на джипах. Кажу: “Беріть із собою наверх, все приготуємо”. В мене в машині були шампури, дрова, все було. Приїжджали ми сюди. Тут я їм готував, смажив, — розповідає місцевий житель Михайло.
На полонині — автентична сироварня. Василь тут за вівчаря. Пояснює: щоб правильно зберігати ці сири, їх підкопчують. Вогнище тут горить цілодобово.
— У великий казан націджується молоко, підігрівається до температури людського тіла, 37 градусів, і додається натуральна бактерія зі шлуночка молодого теляти, яке ще не їло травичку.
А ще ми розповідали, що подивитися у Яремче — місто-сусід Микуличина.
Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!