Що б ми сказали собі десять років тому, знаючи, з якими викликами стикнеться Україна? А що б порадили собі в 1991, про те, як жити в незалежній Україні?
У які миті відчували найбільшу гордість за свій народ? Як повномасштабна війна змінила наше розуміння незалежності? І що б ми хотіли, аби про нас знали у світі?
Зірки СТБ поділилися своїми особистими думками, спогадами та мріями про яскраве та незалежне майбутнє України.
Зірки СТБ про Україну та незалежність
Орест Дрималовський, ведучий Вікна-новини, речник Міністерства оборони України
— Мені пощастило народитись вже у Незалежній Україні. Важких 90-х я майже не пам’ятаю. Але що б я сказав собі, знаючи, що нас усіх чекає попереду? Складно сказати.
Я б побажав собі відваги. Бо бути українцем — це усвідомлений вибір, який потребує великих зусиль над собою.
Але цей вибір виростає з глибокої любові — до наших людей, наших міст і сіл, до нашої багатої культури. Я порадив би собі бути більш відкритим до світу, але досліджувати насамперед своє — тут заховані справжні скарби. Вчити мови, мандрувати, спілкуватись, не втомлюватись знаходити силу, щоб створювати. І не слухати чиїхось порад, звісно ж.
Вважаю, що не треба чекати далекого майбутнього, аби сказати що ми справді вільні. Так, триває жорстока війна, наша держава протистоїть злочинній агресії росії, у нас чимало невирішених внутрішніх питань. Але водночас ми вільні чинити так, як вважаємо за потрібне.
Українці — достатньо доросла нація, яка справді знає ціну своєї свободи. І як би не було складно у цьому турбулентному світі, ми зберігаємо свою унікальну стійкість і не відмовляємось від власних цінностей.
Я чомусь впевнений, що і в далекому майбутньому ми як нація не зникнемо. Українці й надалі будуть по-різному дивитись на багато речей, дискутувати, а іноді й запекло сваритись, але будуть єдині в одному — у потребі мати власну державу, яка гарантуватиме нам свободу бути тим, ким ми хочемо.
Надія Матвєєва, ведуча програм Позивний Надія та Неймовірна правда про зірок на СТБ
— Десять років тому вже відбулася анексія частини українських територій. Як і всі українці, я сподівалася, що за десятиліття все буде вирішено справедливо, з відновленням кордонів.
Я мріяла бачити Україну вільною, квітучою, з розвитком, перспективами та миром.
На початку повномасштабного вторгнення мені було страшно, але водночас я пишалася тим, що я українка: українці чинили настільки потужний спротив, що ворог не зміг реалізувати свої перші нахабні плани щодо України та нашого народу. Це був час єдності та волі, який назавжди залишиться в пам’яті.
Після 2022 року незалежність для мене стала нерозривно пов’язаною з волею. Стало очевидно, що вона залежить не лише від нас, а й від дій ворога та підтримки партнерів.
Це складна гра, де не всі гравці чесні, але я вірю: воля та незалежність — це невід’ємні риси України майбутнього.
Хотілося б, щоб люди з усього світу приїжджали й бачили Україну на власні очі, а під час війни — щоб відчували потребу стежити за тим, що тут відбувається, адже це впливає і на долю багатьох інших країн. Така щира й небайдужа цікавість до України є ознакою цивілізованого світу сьогодні.
Тетяна Висоцька, ведуча програм Вікна-новини, ДНК. Свої на СТБ та марафону Єдині новини
— Я б воліла промовчати, якби мала сказати собі 10 років тому, якою стане Україна. Не впевнена, що тоді хотіла б знати, яка страшна й кривава війна нас охопить. Таке неможливо осягнути наперед — це треба прожити.
24 лютого 2022 року я пишалася тим, що біля військкоматів було стільки охочих захищати країну, що не вистачало зброї. І так само боляче зараз — бачити, як деякі військовозобов’язані ховаються.
Після початку повномасштабної війни я повністю усвідомила, що свободу треба виборювати буквально.
Її ціна виявилася значно більшою, ніж ми думали: більше самопожертви, втрат, точок неповернення.
Мене найбільше дратує, коли іноземці запитують: “Навіщо ви ввязалися у війну з утричі сильнішим ворогом?”. Важко пояснити, що бувають ситуації без виходу, коли немає шляху “поміж крапельок”.
Це тектонічний злам, якого вони не відчувають повністю. Тому так важливо, коли західна дипломатія вживає чітке формулювання — “непровокована агресія”.
Щодо майбутнього — всі ці роки я мріяла і мрію про правову державу і зріле суспільство. Поки це справді з розряду мрій, адже шлях дорослішання завжди довгий. Тому нехай буде інша одна зміна — біля наших кордонів утвориться багато дрібних феодальних постімперських країнок, які б дивилися запопадливо на успішнішу Україну!
Даніель Салем, ведучий проекту Зважені та щасливі
— Десять років тому, у 2015-му, народилася моя донька. І я дуже чітко пам’ятаю, як сказав: “Класно, що вона народилася в Україні”. Бо я теж народився тут і пишаюся цим. Ми — класний народ, чудові люди.
Нам потрібно дивитися на себе, а не на інших, і цінувати те, що маємо. Бути вдячними за те, що народилися в Україні.
Після першого бойового завдання (це було в Олександрівці) ми їхали у пікапі, і я побачив прапор у тактичного медика. Дивився на нього і відчував, як у мене всередині зростає гордість. Це не була моя перша війна — я служив у ліванській армії, але ніколи ще не пишався так сильно, як тоді, що я українець.
Я добре розумів, що таке незалежність, ще після Лівана. І моя позиція не змінилась з того часу. Україна для мене — це красива, мудра, смілива жінка. І моя повага до неї не змінилася ні після 24 лютого, ні після початку повномасштабної війни.
Єдине, що змінилось — я почав говорити українською. Без сорому зробити помилку. Якось Андрій Хливнюк сказав мені: “Навіть якщо ти говориш неправильно, це няшно, бо ти намагаєшся говорити своєю мовою”.
Я б дуже хотів, щоб іноземці бачили і розуміли, що у нас — найкраще. Краєвиди, земля, люди. Сонце світить яскравіше, море й гори — найкрасивіші, вода найсмачніша. Іноземці, коли бачать це, самі зізнаються, що у нас чудово.
Марина Боржемська, тренерка проекту Зважені та щасливі
— Десять років тому я б сказала собі: “Підготуйся, Марина. Ти навіть не уявляєш, скільки сили живе в цій землі й у твоєму серці”. Обійняла б себе ту — довірливу до майбутнього й наївну, яка думала, що війна існує тільки в книжках і розповідях дідуся та бабусі. І сказала б:
Ти побачиш, як народжується справжня нація. Ти відчуєш, що означає бути частиною великої, гідної й живої сили.
Відчуття гордості за те, що я українка, приходило в різні моменти. Коли тримала паспорт у руках і розуміла: це моя країна, моя земля, тут ростуть мої діти. Коли ми всі стали єдиними — без різниці, родичі це чи випадкові знайомі.
Я пишалася, коли бачила очі людей після тренувань у бомбосховищах — втомлені, але з вірою. Коли виходила в прямі ефіри, щоб підтримати і подарувати промінчик енергії.
Коли допомагала збирати кошти для військових і знала: кожне слово може врятувати життя. Коли бачила, як діти читають українські вірші в евакуації й пам’ятають, хто вони. І ще тоді, коли усвідомлювала: я хочу жити тут, будувати своє майбутнє тут, бо я патріотка своєї країни.
Раніше незалежність для мене була словом у Конституції. А тепер — це запах диму, плач, страшна тиша після вибухів. Це безсонні ночі, коли люди просять про допомогу й роблять усе можливе. Незалежність — це право любити свою мову, землю, родину й бути готовими захищати їх, незважаючи ні на що. Це глибока вдячність тим, хто тримає небо, фронт і нашу землю. Це відповідальність кожного з нас — бути українцем, допомагати, відстоювати свободу.
Я б хотіла, щоб іноземці бачили не лише війну, а й життя всупереч усьому. Щоб зрозуміли: ми не жертви, ми воїни світла.
Ми — це культура і глибина. Це люди, які не опускають рук, навіть коли здається, що увесь світ здався. Ми — це любов, яка не потребує доказів. Це гідність, яка не продається. Це свобода, що не має ціни. Саме таку Україну я хочу, щоб побачили й зрозуміли іноземці.
Олексій Новіков, тренер проекту Зважені та щасливі
— 10 років тому я б сказав собі: не сумнівайся у своїй країні. Україна стане набагато сильнішою, ніж ти можеш собі уявити. Вона пройде через дуже непрості часи, але саме це зробить її справжньою — гідною, сміливою, поважаною у світі. Працюй, тренуйся, став цілі, тому що твої перемоги також будуть частинкою цієї великої сили, яку покаже весь народ.
Я завжди відчував гордість за те, що українець, але найбільше — у моменти перемог на міжнародній арені. Коли отримав титул Найсильніша людина світу, бачив, як люди з України пишалися цим. В
той момент я реально усвідомив, що представляю не просто себе, а нашу країну. Це дуже мотивує, бо ти не можеш дозволити собі бути слабким, коли за твоєю спиною стоїть така нація.
До 2022-го незалежність для багатьох була радше символом. Ми святкували, але не завжди відчували, що це означає по-справжньому. Після повномасштабного вторгнення це поняття стало щоденним. Це не просто слово, а можливість жити, тренуватися, обирати, говорити українською. Незалежність — це свобода кожен день робити свою справу, знаючи, що це має значення для країни.
Я хочу, щоб іноземці бачили в нас не лише війну. Щоб розуміли: Україна — це сильний, працьовитий, культурний народ, який навіть у найскладніші часи продовжує розвиватися і творити, досягати, перемагати. Ми не просимо жалю — ми хочемо, щоб нас поважали. Бо українці — це про силу, гідність і віру в майбутнє.
Григорій Решетник, ведучий проекту Холостяк
— Десять років тому я б сказав, що Україна завжди боротиметься за свою незалежність, попри будь-які загрози. Тому що український народ єдиний і незламний. Це не просто гучні слова — вони підкріплені нашими діями. І десять років тому, і сьогодні я пишаюся тим, що я українець. Ми продовжуємо виборювати та відстоювати своє право на свободу. Я переконаний: ми обов’язково переможемо, бо добро завжди перемагає зло.
Найсильніше відчуття гордості було в найважчий момент — коли почалося повномасштабне вторгнення. Я пишався не собою, а всіма українцями. Захоплююся, схиляю голову перед кожним.
Відчуваю величезну гордість, що належу до цього народу. Це не одноразова мить, а стан, який триває вічно. І з кожним роком він лише посилюється.
Для мене дуже важливо, що це відчуття гордості я передаю своїм дітям. Де б вони не були у світі, вони кажуть: “Ми українці, і ми цим пишаємося”. І заради цього варто жити.
Моє уявлення про незалежність не змінилося, воно лише зміцнилося. Я хочу, щоб Україна була в межах своїх кордонів 1991 року. Щоб кожен відчував справжню незалежність. Це не зовнішній атрибут, це щось, що живе всередині нас, у нашому ДНК. Попри всі труднощі, ми збираємося разом у цей день.
На вулицях усе більше жовто-блакитних кольорів. Ми віримо, підтримуємо одне одного. Бо ми унікальна, талановита й сильна нація.
Незалежність — це про волю, свободу, мужність, відданість і патріотизм. Це про розвиток і рух уперед. Ми маємо наближати перемогу, бо попереду — квітуче майбутнє для наших дітей.
Я хочу, щоб якомога більше іноземців приїжджали в Україну. Так, зараз це непросто, потрібна сміливість. Але після перемоги я мрію про відкриті аеропорти, про розвиток туризму. Щоб світ відкрив для себе нашу історію, архітектуру, культуру.
Хочу, щоб іноземці бачили й відчували красу України, переповідали її у своїх країнах. Щоб вони не лише на відстані захоплювалися нашою мужністю, а й дивилися в очі українцям, які борються і вистоюють. Бо ми — вільні й незалежні. І саме це надихає мене найбільше.
Олена Лавренюк, зірка серіалу Кава з Кардамоном
— Якби я могла, 10 років тому сказала б собі: “Готуйся, ти будеш неймовірно пишатися своєю країною. Ти побачиш силу, яку раніше навіть не уявляла. Україна стане символом свободи, і ти будеш жити у світі, де “українець” звучатиме як синонім мужності».
Пишаюсь тим, що я українка, кожного разу, коли бачу, як наші люди об’єднуються. Пишалася, коли наші ЗСУ зупинили ворога, коли вся країна стала однією родиною.
Пишаюсь, коли українська культура звучить на світових сценах. І навіть у найскладніші часи, коли бачу усмішку на обличчі українця, попри біль. Це — про нашу силу.
З початком повномасштабного вторгнення я зрозуміла, що незалежність — це не дата в календарі, а щоденна боротьба і найбільша цінність, за яку віддають життя.
Я б дуже хотіла, щоб іноземці побачили і зрозуміли, що ми — сильна нація з глибокою культурою, талановитими людьми, неймовірною красою.
Що Україна це не лише війна, а країна, яка творить музику, кіно, технології, мистецтво. І найголовніше — що ми боремося не тільки за себе, а й за цінності і мир всього світу.
Завжди важливо дізнаватися більше про своїх. Наступний матеріал Вікна-новини присвятили всесвітньо відомим українцям, які живуть і творять вдома, а також тим, хто живе по всьому світу, але пам’ятає своє українське коріння.
Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!