З початком повномасштабної війни українське суспільство віднайшло нові сенси та внутрішню міць. Здавалося, що культура теж мала б очиститись від безсенсовності. Однак деякі творці продовжують діяти за старими схемами.
Український Pianoбой Дмитро Шуров у розмові з Вадимом Карп’яком поділився ставленням до творчості інших виконавців, що мають неоднозначне схвалення. Також артист прокоментував цьогорічний конкурс Євробачення-2023 та шанси гурту TVORCHI на ньому.
Я слухаю інших конкурсантів. Чув не всіх, але більшість. Я думаю, що у них (TVORCHI, — ред.) яскрава та сучасна пісня.
Але ти ж розумієш, що це конкурс не зовсім про музику. Вона не є центральним елементом. Дуже важливо, як це буде виглядати, наскільки переконливо. І дуже важливо в принципі, як вони будуть представляти Україну, що будуть говорити та як себе вести.
Люди не стільки голосують за пісню, на мою думку, а взагалі за ауру, яку країна приносить на цей конкурс.
Я чую як музикант дуже багато референсів, які ніби дають зараз продюсерам, коли створюють пісню. І ось позитив пісні TVORCHI, на мою думку, у тому, що я не чую ніяких референсів та звідки ця пісня прийшла.
Тому що я слухаю композиції британської співачки, австрійської, норвежської. Але я тут чую трішечки Біллі Айліш, там шматочок з Еда Ширана. Це якісь трішки кальки. На мою думку, плюс TVORCHI у тому, що їхня пісня достатньо оригінальна.
Знову якщо повернутись трохи до Євробачення, у нас було 380 заявок пісень від українських артистів, які хотіли потрапити на відбір. З них було 50 пісень, які можна було хоч якось слухати з точки зору їхнього життя в часі. Тобто вони будуть з часом хоч якось працювати.
Я думаю, що це комплексне питання. Українська музика та культура як важлива частина розвитку молодої країни та нації дуже багато в чому повторює помилки, які ми робимо на всіх рівнях.
Зокрема ми ніяк не відійдемо від пострадянської проблеми, яку можна назвати “заробити бабла і звалити”. Тобто зробити щось дуже швидко, щоб досягти того, що ти хочеш, і піти далі. Це ж відбувається на всіх рівнях.
Я тільки зараз починаю усвідомлювати те, що відбувається зараз. Після того, як минули перший шок, страхи, враження від того, що ми побачили. Починаю розуміти, що люди, які робили речі по запиту публіки, якщо грубо говорити, то в кон’юктурі, зараз дуже швидко переформатовуються.
Мені здавалося, що ця війна, якою б вона жахливою не була, все ж таки призведе до певного очищення від цих вже звичних нам схем — швидкої вигоди. Це нічого хорошого не робить культурі, на мою думку.
І ти бачиш, як люди, які ніколи не мали жодної української пісні або не з естрадною, пострадянською мелодикою, беруть в одну руку Тризуб, вдягають вишиванку та прикриваються прапором. І починають співати про гопак чи щось таке.
Я розумію, що це робиться зараз тут, щоб заробити гроші, а потім піти у наступний тренд.
Мене це шокує, бо це відбувається на багатьох рівнях. І мені здається, що цей шлях хибний та не призводить до правильного балансу.
Розвивають сучасну українську культуру не тільки музиканти, але й письменники. Читай інтерв’ю Оксани Забужко про долю мови агресора в Україні.
А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!