Інженерка Марина Бодрова: шлях від ЗАЕС до нового місця роботи

За товстими бетонними стінами та під напругою тисяч мегаватів працюють ті, чия місія — тримати у спокої атомну стихію. Інженери щодня приймають виклики та не мають права на помилку. Їхня робота — це постійне фізичне й емоційне виснаження та велика відповідальність.

Таких людей ти зазвичай не побачиш у заголовках новин. Проте вони працюють для нас, щоб у нас було світло і тепло в оселях. Серед них й переселенка з Енергодару Марина Бодрова, що наразі працює інженеркою у філії НТЦ АТ НАЕК Енергоатом. Сьогодні мова саме про неї.

Мені вдалося записати інтерв’ю для vikna.tv. з фахівчинею, яка працювала на атомній станції в Енергодарі. Як це — працювати у серці атомної станції та що насправді означає професія інженера, читай наш ексклюзив.

Цей матеріал є частиною спецпроекту Вікон за назвою Невидимі жінки. У ньому ти знайдеш історії українок, чия праця часто залишається в тіні — шахтарок, працівниць авіапідприємств, машиністок, реабілітологинь, науковиць. Говоримо про героїнь нашого часу в тилу.

Від дитячих мрій до дорослого життя

Ще з дитинства малеча цікавиться певними видами занять, і саме це іноді значно впливає на їх дорослий вибір у майбутньому.

Проте це не про нашу героїню. Кожне літо Марина проводила час у бабусі в селі. Їй подобалося доглядати за худобою. Саме тому вона уявляла, як у майбутньому буде лікувати свійських тварин та стане лікарем ветеринарної медицини. Але усе-таки у дорослому віці свідомо обрала професію інженерки.

Ключову роль відіграло те, що ми жили у місті-супутнику Запорізької АЕС та ТЕС. Значна частина молоді пов’язувала своє майбутнє з енергетикою.

Марина при вступі до університету обрала технічний напрям, а саме спеціальність Фізичне матеріалознавство. А також захистила дипломну роботу, у якій йшлось про неруйнівний контроль обладнання АЕС.

Трудова династія на Запорізькій АЕС

Робота інженером на атомній станції є чи й не найскладнішою у світі. Проте Марина не побоялася труднощів та вирішила продовжити трудову династію.

Після закінчення університету пішла працювати на Запорізьку АЕС у службу контролю металу та обіймала посаду дефектоскопіста. Батьки не були проти рішення доньки.

Моя сімʼя також працювала на Запорізькій АЕС: батько був електрозварювальником, мама — електрослюсарем.

І досі Марина памʼятає свій перший робочий день, неначе це було вчора.

Спочатку робота фахівчині полягала у виконанні контролю за обладнанням та трубопроводами АЕС. А пізніше Марина стала інженером-технологом групи неруйнівних методів контролю.

Фото: Unsplash

Інженерка каже, що колектив був здебільшого чоловічим. Проте були й жінки.

— Мені пощастило потрапити до професіоналів своєї справи, які охоче поділилися досвідом із молодим поколінням, підтримували та надихали на удосконалення знань та практичних навичок.

Якщо й доводилося інколи стикатися зі стереотипами з боку чоловіків, то Марина завжди реагувала на це з усмішкою.

Все завжди стає на свої місця під час виконання робочих завдань, де ти показуєш свій професійний рівень.

Марина також розповіла, що жінки іноді навіть краще працюють. В її підрозділі жінка була заступником керівника служби з технології. Серед дефектоскопістів та інженерів теж багато висококваліфікованих фахівців.

Фото: надано Мариною

Жінці подобалося працювати на Запорізькій АЕС, проте усе перекреслило 24 лютого 2022 року. У перший день повномасштабної війни Марина разом з сімʼєю була вдома та весь день не відходила від телевізора.

— До останнього сподівалися, що окупанти не дійдуть до Запорізької АЕС.

Читати на тему

Росіяни зареєстрували військову частину на території ЗАЕС: для чого це окупантам

Чим небезпечна військова частина на ЗАЕС? Читай у матеріалі.

Нашу родину тримали в увʼязненні

З початку березня 2022 року по лютий 2024 року жінка разом з сімʼєю перебувала в окупації. У середині лютого 2024 року Марія та її чоловік спробували виїхати з ТОТ на підконтрольну Україні територію. Але ціна рішення виявилася завеликою.

Під час перетину кордону з РФ нашу родину затримали спецслужби та тримали в ув’язненні до початку березня 2024 року.

Згодом Марині, на щастя, вдалося виїхати у безпечне місце. Нині інженерка у безпеці, втім, в окупації рідний дім, близькі люди та станція.

Усе залежить від термінів

Зараз фахівчиня працює інженеркою у філії НТЦ АТ НАЕК Енергоатом у Києві.

Дякую керівництву компанії, що маю змогу продовжити роботу в енергетичній сфері.

Марина впевнена, що саме завдяки досвіду роботи на Запорізькій АЕС їй вдається якісно виконувати посадові обов’язки на новому робочому місці.

Проте, якщо з часом відбудеться деокупація українських земель, то Марина планує усе-таки повернутися додому та знову працювати на Запорізькій АЕС.

Я вважаю, що своїм досвідом принесу більше користі там, ніж тут.

— Якщо ситуація залишиться без змін, буду намагатися влаштовувати своє життя на новому місці.

А про свою роботу Марина так: не втратила своєї актуальності, тож рівень знань у різних аспектах атомної енергетики планує тільки збільшувати.

Ризики під час роботи

Проте, звісно, існують і певні виклики у роботі інженера. Марина каже, що під час роботи на майданчику Запорізької АЕС ризикувала дістати опромінення.

Утім, у разі дотримання правил радіаційної безпеки ймовірність опромінення дуже мала.

Справа життя

Є у Марини й хобі: кінологія. Вона багато часу проводить поряд із тваринами. Та навіть є суддею з екстер’єру за окремими породами Кінологічної Спілки України. Також Марина має розплідник неаполітанських мастифів Coure Carino.