Більше не діти, ще не дорослі. Як допомогти малечі, яка пережила травматичний досвід війни

Щодня число постраждалих від війни, що розгорнула Росія проти України, лише зростає. Це розуміє кожен українець, як і той факт, що сьогодні чи завтра він (вона) може стати наступним(-ою).

Та найбільш вражають все ж таки цифри, які вимірюють кількість дітей, що постраждали від жорстокої реальності війні. І насправді, навряд чи вона оминула когось своїм негативним впливом.

Деяка малеча переживає щоденно тривогу, комусь довелося покинути рідний дім у пошуках безпеки, а дехто став свідком звірств російських окупантів.

Як розповідає видання The Village Україна, таких дітей чимало. Наприклад, восьмирічний Богдан, який родом із Бахмута, не лише чув і бачив на власні очі, як його рідне місто знищують окупанти. Він також під час чергового ворожого обстрілу втратив маму та вітчима.

Дитина описувала нам, скільки снарядів стирчало з тіла вітчима і як була розбита голова мами, — розповідає засновниця реабілітаційного табору Gen Camp Оксана Лебедєва, яка спілкувалась з хлопчиком.

Андрій із Броварів теж бачив, як загинули його рідні. Його маму, тата й дядька в автомобілі розчавили БТРом російські окупанти.

А після цього, коли хлопчику ще здавалось, що його мама жива, загарбники вистрілили у бензобак — і його родина згоріла вщент. Як розповідають фахівці, які працювали з Андрієм, він і досі думає, що це був лише сон.

Життя Савелія з Ірпеня теж кардинально змінилось після 24 лютого. Його батько долучився до ТрО разом зі своїм братом. Однак один вечір розірвав на шмаття дзвінок, у якому сказали, що тата більше немає.

Я взагалі хотів у дитинстві бути стоматологом, тобто лікарем. А потім, коли почалася війна і батько загинув, я захотів стати військовим. Потім я думаю, а чого це не поєднати — я хочу бути військовим медиком.

Однак десятирічні Аня з Дімою з села Ягідне під час окупації могли сподіватись лише на наступний день і не планували своє життя наперед. Їх разом із іншими мешканцями населеного пункту окупанти зачинили у підвалі школи.

Врятувати життя дітям вдалось їхній мамі, яка бачила, як нестерпно витримувати існування без можливості поспати хоча б сидячи, або ж просто щось з’їсти. Тому наважилась піднятись нагору до загарбників та попросити дати шматок хліба, чи застрелити її на місці, оскільки бачити страждання дітей вона більше не могла.

Читати на тему

Концтабір Ягідне. Як кілька сотень мешканців села на Чернігівщині пережили окупацію в шкільному підвалі

Репортаж із села Ягідне, де російські війська влаштували справжній концтабір.

Це лише найменша частина історій тих дітей, яким довелось зіткнутись з війною віч-на-віч. Однак їх значно більше і невідомо, які ще розповіді доведеться почути після звільнення інших наразі окупованих територій України.

Та все, що можуть зробити дорослі як зараз, так і в майбутньому, це допомогти цій малечі продовжувати жити.

Що відчувають діти, які пережили травматичний досвід війни

Першим у дитини можна спостерігати підвищений рівень тривоги. Про це говорить психологиня Оксана Шльонська виданню The Village Україна.

Навіть якщо дитина, на щастя, не зазнала безпосередньо травми, вона травмована тим, що відчуває постійну небезпеку, чуючи тривоги, відчуваючи тривоги батьків.

Такий стан може проявлятись по-різному, оскільки все залежить від типу нервової системи дитини. Досить часто дитина може проявляти саме агресію, кричати та битися, або ж, навпаки, бути апатичною і відмовлятись від ігор чи їжі.

Також у дітей може прослідковуватись певний фаталізм. Вони можуть не хотіти будувати плани чи вчитися, оскільки не відчувають впевненості у майбутньому.

Здається, що лінія часу перервалася: те, що було в минулому — неважливо, а будувати плани на майбутнє неможливо, бо воно невизначене.

Іноді діти можуть намагатись відмовлятись сприймати світ, тому починають все частіше заглиблюватись у віртуальність. Часто це залежить від того, що багато хто відчуває самотність і так намагається з нею боротись. Проте дітям необхідно мати живе спілкування та соціалізуватись, щоб почуватись комфортно.

Та навіть якщо дитину вдалось вивезти, наприклад, закордон, це не означає, що її психіка повністю врятована від переживань. Декого може мучити почуття провини за те, що вони мусили поїхати, втратили дім чи когось з близьких.

Один хлопчик розповів мені, що взагалі війна сталася через його родину, бо вони дуже гарно жили.

Читати на тему

Дитинство, яке вкрала війна та темрява: щемливі історії українських дітей, які живуть у “крижаних” будинках

Розповідаємо історії дітей, які, попри холод і темряву, не втрачають віри у світле майбутнє.

Як допомогти дітям, які пережили травмуючий досвід війни

• пояснити, що відчувати злість абсолютно нормально;
• нагадати, що проживати злість можна інакше: розповісти про свої почуття, порвати папір, врівноважити дихання або ж зайнятись спортом;
• дізнатись, звідки у дитини почуття злості та на кого саме вона спрямована;
• якщо злість спрямована на рідних дитини і почуття ірраціональне, то варто проговорити цей момент та пояснити, що відбувається (наприклад, чому тато не поруч, а має бути далеко на фронті);
• організувати для дитини зрозумілий режим дня та рутину, що додасть відчуття передбачуваності і зможе її заспокоїти;
• вчити малюка домовлятися з собою;
• попереджати дитину про зміни (наприклад, переїзд у інше місце).

Під час війни можуть порушуватися багато прав дитини. Раніше ми розповідали, як дотримуються прав дитини під час війни. Про важливі проблеми та їх розв’язок.

А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!