Вершина сили: українські ветерани на протезах підкорили Кіліманджаро

Вперше в історії четверо українських військових на протезах та військова, яка пережила важке поранення, здійснили сходження на гору Кіліманджаро (5 895 м), розгорнувши український прапор на вершині.

Це сходження стало унікальним не лише для України, але й для світу, оскільки жодна група військових із подібними травмами не здійснювала такого підйому раніше.

Символ незламності та підтримка світової спільноти

Проект Друге дихання об’єднав ветеранів війни, які, незважаючи на серйозні поранення, змогли підняти шестиметровий прапор України на найвищій точці Африки як символ незламності та стійкості українського народу.

Підтримка альпіністів із різних країн, які перебували на вершині, додала ще більше символізму цьому моменту, демонструючи солідарність світової спільноти з Україною.

Герої проекту

Команду героїв проекту Друге дихання очолили:

• Ольга Єгорова на псевдо Висота — військовослужбовиця Surma Team,
• Роман Колесник на псевдо Добряк — боєць Третьої окремої штурмової бригади,
• Владислав Шатіло на псевдо Шатя — військовослужбовець Державної прикордонної служби України,
• Михайло Матвіїв на псевдо Грізлі та Олександр Міхов на псевдо Рагнар — бійці загону Омега.

Деталі експедиції

Експедиція тривала 6 днів: 4 дні підйому та 2 дні спуску.

Підйом відбувався поступово, з адаптаціями на різних висотах для запобігання симптомам гірської хвороби, що може виникнути через висоту, низький рівень кисню та фізичне навантаження.

Фото: ICTV

Підготовка до сходження тривала чотири місяці, впродовж яких команда активно тренувалася.

Ініціатор проекту

Ініціатором проекту став Геннадій Газін — американець українського походження, філантроп і засновник благодійного фонду Якщо не зараз, то коли, який фінансує цей проект.

Газін зазначив, що його любов до гір і альпінізму стала важливою частиною його життя, і він радий поєднати ці захоплення з благодійною діяльністю для підтримки ветеранів.

Читати на тему

Дебютували й відразу перемогли: українські ветерани здобули золото на змаганні з пара джиу-джитсу у США

Розповідаємо, як ветерани можуть займатися пара джиу-джитсу в Україні.

Мета проекту

Метою проекту було змінити уявлення про ветеранів як сильних, незалежних особистостей, що здатні досягати неймовірних висот, попри всі труднощі.

Це також підкреслює важливість якісних протезів і програм соціальної інтеграції, демонструючи, що навіть після серйозних травм можна досягати великих цілей і стати прикладом для інших.

Документальний фільм Друге дихання

Під час експедиції був знятий документальний фільм Друге дихання, який вийде в прокат восени 2025 року. Ведучим фільму став Олександр Педан, а режисером — Маша Кондакова.

Враження героїв після сходження

Владислав Шатіло на псевдо Шатя згадує, як важко було вже до самого сходження.

Ми були виснажені ще до сходження, частина команди вже хворіла. Найважче було після 4700 м. Але ми не зупинялися, бо наша мета була на вершині, і ми йшли вперед разом, — розповідає він.

І хоча фізичні труднощі були величезними, команда не дозволила собі опустити руки і рухалася вперед разом.

Ольга Єгорова, чиє псевдо Висота, ділиться своїми відчуттями:

Сходження стало великим випробуванням. Коли ми розгорнули прапор на вершині, я плакала. Я думала про загиблих побратимів та про тих, хто залишився вдома.

Це був момент, коли всі емоції вивільнились, і важке сходження набуло особливої сили, ставши символом не тільки для неї, а й для всієї команди.

Михайло Матвіїв, відомий як Грізлі, згадує найскладніший момент його підйому:

Найважче було не піднятися, а спускатися через біль у культі. Але ми подолали все разом.

Спуск став справжнім випробуванням, але і тут команда не залишила один одного, подолавши всі фізичні бар’єри.

Роман Колесник на псевдо Добряк також не міг стримати емоцій.

Мої думки були з рідними та побратимами, які загинули на війні. Я плакав перед сходженням через травму, але не дозволив собі зупинитися.

Роман відчував, як важлива підтримка тих, хто вже не з нами, і саме це надихало його на подальше рухання вперед, незважаючи на біль.

Олександр Міхов на псевдо Рагнар зізнається, що сходження стало для нього справжнім випробуванням.

Це було надзвичайно складно. Але я йшов до кінця, присвячуючи це сходження всім, хто мене підтримував, і тим, хто вірить, що після травм можна знову стати сильним.

Для Олександра це був не просто фізичний виклик, а також прояв віри у власні сили і у підтримку близьких.

А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.
Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.