Від російської агресії постраждали тисячі українців, серед яких є багато дітей. Травматичний досвід, який вони пережили, може лишитися з ними на все життя. Тому варто його пропрацьовувати, підтримувати їх та створювати відчуття безпеки, адже діти — майбутнє України.
Сотні українських діток пережили окупацію, знаходилися у зонах активних бойових дій, втратили рідних, тому потребують допомоги психолога.
У Гостомелі, який перебував під окупацією, у ліцеї №1 з дітьми працює психологиня Катерина Троценко. Вона розповіла Ользі Чайко для Фактів ICTV.Здоров’я про роботу з малечею.
Заклад освіти, як і все місто, постраждав від російської навали. Верхні поверхи ліцею зайняли окупанти, у підвалах ховалися мирні мешканці.
Зараз укриття ліцею складно назвати бомбосховищем, адже на стінах різнокольорові килимки, на столі конструктори та інші забави для діток. Катерина доклала значних зусиль, щоб діти почувалися у безпеці навіть під час повітряної тривоги, хоча вони все одно сильно хвилюються.
У нас в школі є діти, які пережили окупацію, є діти, які тікали від обстрілів, є ті, хто втратив когось із батьків, — каже Катерина.
За її словами, вони постійно питають: “До нас знову прийдуть окупанти? Вони будуть у нас стріляти? А скажіть, будь ласка, ліцей завалиться? А ми виживемо? А батьки нас знайдуть?”.
Тож Катерина Троценко радить заспокоювати дітей своїм прикладом. Адже багато залежить від настроїв самих батьків. Не варто обіцяти дитині того, що не підвладне тобі, наприклад, коли закінчиться війна. Варто заспокоїти дитину у конкретний момент і надати відчуття безпеки.
— Я їм кажу: “Усе буде добре. Нас захищають, ми з вами зараз разом. Ми маємо надію”. Я їм не обіцяю нічого, бо ніхто не знає, коли закінчиться війна. Але ми маємо дітям вселяти надію, що все буде добре, — наголошує психологиня.
Вона ділиться історією: один із підопічних, хлопчик, який перейшов у 5 клас, зізнався, що як виросте, хоче бути снайпером і стріляти у російських військових. Він на власні очі бачив, як окупанти розстрілювали жінок, і як ті лежали мертві.
За словами психологині, діти, які втратили житло, сумують за іграшками. А ті, які втратили рідних, звинувачують себе. Катерина проводить з ними розмови та пояснює, що діти не винні, але на усвідомлення потрібен час.
Часто вони кажуть: “Мені треба було зателефонувати татові і сказати: “Не йди туди”. Або: “Якби я була поруч, я б йому допомогла, він би не помер”, — каже жінка.
Спеціалістка наголошує — все залежить від дитини, її стану, від настроїв у родині. Тому вона часто працює і з мамами та іншими рідними.
За її словами, українці нарешті перестали боятися психологів та почали звертатися за допомогою до спеціалістів. Основною темою зараз є війна.
Часто травматичний досвід може стати причиною серйозних розладів. Раніше ми розповідали про ознаки депресії у дитини.
А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!