Зруйнувати стіну з пережитих жахіть: як спілкуватися з дітьми, що повернулися з депортації

З початку повномасштабної війни російські окупанти викрали та депортували близько 19,5 тисяч українських дітей. Декого утримують на тимчасово окупованих територіях, а когось вивезли до Росії та незаконно віддали до інших родин. 

Нашим дітям активно насаджують пропагандистські ідеї та проросійські тези. Ця тактика необхідна, щоб у майбутньому перетворити потенційний цвіт української нації на ідеологічних ворогів. Наразі вдалося повернути лише 736 дітей, повідомив уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець. 

Але повернення додому не розв’язує всіх проблем, які на них чекають. Привиди минулого переслідують їх навіть у безпечних умовах, а завдане росіянами насилля та моральні знущання даються взнаки ще довгий час. Також вони часто закриваються та не бажають розповідати про пережите. 

Як правильно спілкуватися з дітьми після депортації, що вони переживають та як не нашкодити у спробах допомогти, пояснила психологиня благодійного фонду Голоси дітей Наталія Сосновенко в розмові з Громадським. 

Що насправді переживають депортовані українські діти

Психологиня наголошує, що у деяких випадках депортація дітей — не недбальство батьків, а неминучість. Відмовитися від пропозиції відправити дітей у “табори відпочинку” у Криму або Росії немає можливості. Якщо родина відмовляється, їй погрожують позбавленням батьківських прав. 

Дітей перевозять у супроводі російських військових, що стає для дітей тригером на довгий час. Навіть по поверненню додому вони відчувають панічні атаки у присутності людей у військовій формі або соціальних працівників. Бо вони нагадують їм російських військових і працівників соціальної сфери. 

Окупанти намагаються знищити й самоідентичність. Відвідування українських шкіл або спілкування українською небезпечне — проросійськи налаштовані сусіди можуть поскаржитися окупаційній владі. 

Читати на тему

Наші діти чинять опір! Скільки українських дітей депортовано до Росії та що з ними роблять

Читай у нашому матеріалі, що росіяни роблять з викраденими українськими дітьми та скільки їх?

Як адаптуються українські діти після повернення додому 

— Коли дітей повертають з депортації, на другий чи третій день вони проходять процедуру інтерв’ювання. Прокурорам і слідчим вони розповідають, що та кого бачили, дають свідчення, які можуть допомогти знайти інших дітей чи встановити злочинців, — розповідає Наталія Сосновенко.

Під час цієї процедури обов’язково присутні батьки чи опікуни, юристи та психологи, а триває вона до двох годин. Перш ніж почати, дитині проводять екскурсії місцем, де проходитиме інтерв’ювання та намагаються налагодити емоційний контакт. Так намагаються повернути відчуття безпеки. 

Після інтерв’ювання психологи контактують із родиною, щоб продовжити психологічні заняття з дитиною, а за потреби — з батьками. Такий формат полегшить процес адаптації дитини, яку повернули з депортації. 

Батьки не одразу розуміють, що дитині потрібна допомога психологів. Хтось чекає певний час, аби прийти до тями, а хтось з перших днів намагається забезпечити реабілітацію. 

— Вони не можуть простежити свої реакції, а інколи навіть у розмові з психологами кажуть, що в них усе нормально. Але фахівці розуміють, що те, що їм здається нормою, — насправді шок і гостра стресова реакція. Тож основна робота з дітьми відбувається згодом, — пояснює психологиня. 

Робота з дітьми триває по-різному: колись по 8 місяців, а інколи достатньо лише кількох зустрічей із психологом. Найважче працювати з молодшими дітьми, які ще не розуміють своїх емоцій. 

Пережиті жахіття проявляються у страху залишатися вдома наодинці або спати без інших людей. Тому з дітьми дошкільного й молодшого шкільного віку психологи працюють над стабілізацією та розумінням своїх емоцій. 

Діти старшого віку після повернення до України відчувають різноманітні страхи, високий рівень тривожності, депресивність та нічні кошмари. Починаються проблеми зі сном та апетитом — підліток або відмовляється їсти, або, навпаки, заїдає стрес. 

Під час спілкування з дітьми психологи не вживають слово проблема. Дитині має відчувати, що будь-які її реакції на ненормальні події — нормальні. Так вона розуміє, що плакати — нормально, і особливо — що хлопці також плачуть.

Unsplash

Як спілкуватися з дітьми після депортації

Дорослі, які спілкуються з дитиною після депортації, мають знати, що важливий навіть одяг, у який вони вбрані, впевнена Наталія Сосновенко. 

Перед початком спілкування варто уточнити, чи бажає вона зараз розмовляти. Потрібно вибрати зручне місце. Незайвим буде уточнити, як до неї краще звертатися. 

— Бо навіть різні форми імені можуть стати тригером, оскільки так дитину міг називати хтось, хто пов’язаний із травматичним досвідом, — додає фахівчиня.  

В жодному разі не потрібно втручатися в особистий фізичний простір дитини. Наприклад, якщо вона не готова до обіймів, не варто нав’язуватися. Дитині потрібен час, щоб знову бути відкритою до таких проявів любові та уваги. 

— Коли діти повертаються — важливо до них не ставитися, як до жертви, бо це не полегшує їхній процес адаптації. Не треба героїзувати їхнє пережите. Дитина має право на своє дитинство, помилки, успіхи та невдачі, — каже психологиня.  

Unsplash

Не можна примушувати розповідати про травматичний досвід. Діти часто не можуть відмовити дорослим через характер. Невідомо, як із дитиною спілкувалися дорослі під час депортації. Тому інколи вони не бажають розповідати, але не можуть відмовити, бо мають страх перед дорослими. 

Важливо не вживати деякі фрази у спілкуванні, наприклад, “я розумію, як тобі було погано”, “забудь про це”, “це вже в минулому” чи “усе буде добре”. Зокрема, тому, що ніхто не може гарантувати повну безпеку під час війни. 

Краще сказати: “Мені шкода, що тобі довелося пережити це все”. Це буде про ваші емоції, чесно щодо дитини, — радить Наталія. 

Фахівчиня наголошує: найближче оточення має виявляти чуйність, терпіння, повагу до особистих кордонів дитини. Не тиснути та дати час на її адаптацію. 

У родині має панувати тісний емоційний зв’язок, аби дитина зрозуміла, що може звернутися з будь-яким проханням до близьких. І щоб довіра дитини до світу повернулася, сім’ї також потрібен час.

Ми також детально розповідали, як допомогти дітям, які пережили травматичний досвід війни. 

А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.
Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.