Кожен стібок, хрестик, символ несе повідомлення: у Києві відкрили виставку Вишиті болем про сексуальне насильство воєнного часу

155 — це багато чи мало? Якщо число 155 про кількість днів, то це практично на половину менше, ніж ми пережили у стані повномасштабної війни.

Та якщо число 155 — це про кількість зафіксованих випадків сексуального насильства, скоєного російськими військовими над українцями? Навіть один такий випадок — це більше, ніж можна собі було б уявити свідомій цивілізованій людині.

У таке звірство не хочеться вірити навіть один раз, не хочеться бачити, і вже точно ніхто не хотів би таке пережити. Та попри це з кимось таке трапилось.

Офіційно зафіксувати подібних випадків в Україні станом на січень 2023 року вдалося 155, але за даними Української Гельсінської спілки їх може бути в понад 100 разів більше.

Точної цифри не відомо, тому що потерпілі мовчать. Людям важко знайти в собі сили, щоб говорити про такий травматичний досвід.

Недостатньо сказати, що це просто складно розповісти чи згадати про пережите насильство. Довгий час система, яка тепер знову намагається поглинути нашу країну, вчила людей мовчати — про те, що болить, тривожить та випікає усі живі почуття зсередини.

Дехто може намагатися забути, заглушити страшні образи перед очима та сховатись від усього світу. Так само колись наш народ, не маючи змоги виливати душу напоказ, виспівував біль у пісні й гоїв рани вишиваним рушником.

Тому в межах проекту Жіноче лідерство: на шляху відновлення України, що фінансується завдяки допомозі Великої Британії від уряду Великої Британії та впроваджується організацією Пакт і консалтинговою агенцією One Health, було створено мистецький проект Вишиті болем.

Головною метою було вишити рушники, щоб переповісти історії про сексуальне насильство, яке вчинили російські окупанти над українцями. Розповіді на полотні складаються зі збірних образів людей.

Але зібрано ці історії з темних подій, які відбулися насправді. І зі світлих, які обов’язково відбудуться. А відбудеться от що: рани загояться, життя переможе, ми все подолаємо.

Організатори зазначають, що мають на меті допомогти жінкам звільнитися від гендерних упереджень, стати опорою для себе і прикладом для інших, а також підтримати тих, хто поки сам не готовий говорити про пережите.

Ми хочемо допомогти їм заговорити, звернутися по допомогу й у такий спосіб розділити свій біль, — розповіла керівна партнерка агенції One Health Наталя Ольберт-Сінько.

Читати на тему

Сексуальне насильство не підлягає амністії — правозахисниця про злочини окупантів та відповідальність за них

Правозахисниця Лариса Денисенко розповіла про жертв зґвалтувань та інші злочини окупантів.

Вишивати історії про сексуальне насильство на рушниках вирішили, оскільки їх можна було перекласти на нетравматичну й доступну всім мову орнаменту.

Крім того, як підкреслила Наталя Ольберт-Сінько, вишиті рушники завжди мали сакральне значення для нашого народу.

Кожен стібок, хрестик, символ несе повідомлення. Вони є частиною нашого коду, частиною народної пам’яті, де колись буде й ця війна.

Поділитись власною історією чи прочитати оповіді інших — уже надзвичайно важливо для пам’яті нашого народу. Тому історії про сексуальне насильство воєнного часу можна побачити на виставці Вишиті болем. Вона триватиме з 26 січня по 2 лютого 2023 року на станції метро Золоті ворота.

Також розповіді можна прочитати на офіційному сайті мистецького проекту Вишиті болем або ж висловити свою підтримку постраждалим від сексуального насильства під час війни. Це можна зробити й у соціальних мережах, скориставшись спеціальною маскою в Instagram.

Ми хочемо, щоб кожна жінка, яка пройшла через цей болючий досвід, знайшла в собі сили рухатися далі, — зазначила програмна директорка гендерних проектів Пакт Олеся Гальчинська.

Наостанок психологиня платформи SafeWomenHub Інна Михальова зазначила, що одна з цілей проекту — показати постраждалим, що вони не самі й поруч є дуже багато тих, хто готовий простягнути руку допомоги і разом пройти шлях зцілення.

Людям, які пережили сексуальне насильство, безперечно, важко про це говорити. Та ще важче — залишатися з такими спогадами сам на сам.

Про це складно говорити, але однозначно треба. Від жорстокості російських окупантів постраждали сотні дівчат та жінок. Водночас ми маємо підтримувати постраждалих. Читай, як правильно підтримати людину, яка пережила зґвалтування.

А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!

Фото: Олег Герасименко