Битви, які увійдуть в історію: знакові бої та операції за три роки повномасштабної війни

Кожен з нас сьогодні пише свою історію. За останні 11 років Україна пережила стільки подій, що вистачило б і на століття. Але ми не скорилися, лише з новою силою кинулися в бій 24 лютого 2022 року — у день початку повномасштабного вторгнення РФ.

І хоча зараз здається, ми у стані невизначеності, коли нашими думками, страхами й прагненнями маніпулюють треті країни, українці тримають стрій, відбивають десятки штурмів та вилазок окупантів, шанують своїх героїв.

До третьої річниці повномасштабного вторгнення Vikna.tv зібрали в одному матеріалі знакові битви цієї війни, які увійдуть в історію. Усе — щоб нагадати про зусилля та ціну, якою захисники й захисниці виборювали кожен метр української землі.

Читай далі про таке: 

• Битва за Київ
• Оборона Маріуполя
• Харківський контрнаступ
• Звільнення Херсона
• Вугледар
• Битва за Бахмут
• Бої за Часів Яр
• Соледар
• Авдіївка: бої за місто
• Курська операція.

Битва за Київ

Марення росіян про “Киев за три дня” не справдилося, а події оборони Київщини стали однією з найважливіших битв повномасштабної війни. Бої тривали протягом 24 лютого — 2 квітня 2022.

Росіяни зайшли з Білорусі, швидко подолали Чорнобильську зону і рухалися на Київ. Поблизу столичної Оболоні навіть встигли проїхатися ворожі ДРГ на техніці. Усіх їх було знищено.

Найзапекліші бої тривали на Київщині. У той час, як кадирівці катували жителів області й жорстоко розстрілювали бучан, наші війська підривали мости, рухалися назустріч ворогу.

Кияни робили коктейлі Молотова та були готові зустрічати ворога з сокирами. Тривали постійні повітряні бої та захоплення диверсантів. Спершу ЗСУ вдалося відбити Васильківський аеродром, потім — Бучу та Гостомельський аеродром. З 21 березня починається активне звільнення області.

28 березня 2022 був звільнений Ірпінь. А вже 2 квітня у Міноборони повідомили про повне звільнення Київщини. На території області після відходу росіян знайшли понад тисячу тіл мирних жителів, деяких досі не змогли ідентифікувати.

Доцентка кафедри всесвітньої історії ДНУ імені Олеся Гончара Валерія Лавренко пояснила, як ці операції змінили хід війни. Адже контрнаступ та звільнення Київщини продемонстрували світовій громадськості, що РФ не здобуде перемогу ні за три дні, ні за тридцять днів, а бліцкригу точно не буде.

Держави-агресори дуже люблять бліцкриги, інше питання, що у новітній історії дуже мало успішних прикладів такого типу операцій. На Заході у медіа чітко простежувалися паралелі з 1914 р., коли “маленька і беззахисна Бельгія” дала відсіч військам Вільгельма ІІ.

Звільнення Київщини дало світовій громадськості дуже наочні докази того, чим є держава-агресор.

Ми всі пам’ятаємо обличчя світових лідерів у Бучі. Нелюдяність пересічних російських військових стала явною і, на жаль, такою ціною Україна отримала потужний аргумент для її підтримки країнами Заходу, — каже історикиня.

Маріуполь

Слово Маріуполь сьогодні викликає невимовний біль і сльози. Це місто пережило справжнє пекло. Тисячі людей назавжди полягли серед руїн. Битва за Маріуполь забрала життя щонайменше 20 тисяч людей, та є версії, що кількість загиблих може сягнути сотні тисяч.

Бої за місто тривали з 24 лютого по 20 травня 2022 року. 82 дні у повному оточенні. Люди без світла, продуктів, води і тепла. Тіла лежали просто на вулицях, доки російські ракети летіли у пологовий, драмтеатр та будинки. Місто боронив переважно Азов, а також 53 ОМБр, 24 батальйон Айдар, 56 ОМПБр, 35 та 36 ОБрМП, підрозділи ССО, ГУР, НГУ і чимало інших військ.

У Маріуполі тривали безперервні бої, які супроводжувала гуманітарна катастрофа. Одиниці змогли врятуватися, ворог розстрілював цивільних. 17 березня ЗСУ контролювали лише половину міста. У заблоковане місто вертольотами доставляли припаси. Люди стали помирати від голоду.

Після невдалого танкового прориву, ЗСУ значно погіршили позиції й втратили оборону на заводі Ілліча. Росіяни бомбардували Азовсталь. На супутникових знімках стало видно масові поховання. Пішли перші прориви ворога на Азовсталь.

16-20 травня захисники Маріуполя за наказом вийшли з Азовсталі для збереження власних життів. Вони ще не знали, яке пекло доведеться пережити у російському полоні. Чимало з них і досі у неволі. За їхнє звільнення борються сотні й тисячі небайдужих.

Харківський контрнаступ

Битва за Харківщину або ж Харківський контрнаступ став неочікуваним для кожного з нас. Всі думали, що наступ розпочнеться на Херсонщині. Звільнення області тривало у два етапи й відбулося за 26 днів, з 6 вересня до 2 жовтня 2022. ЗСУ ефективно використали прорив, і завдяки несподіванці вигнали ворога на його територію.

Спершу був Ізюм, потім — залізничний вузол Куп’янськ. Після створення плацдарму через Оскіл вдалося зайти у Святогірськ, а потім перейти на інший берег Осколу. Воїни захопили сотні одиниць трофейної техніки. Було звільнено понад 500 населених пунктів Харківщини, Донеччини та Луганщини.

Історикиня Валерія Лавренко називає Харківську операцію безпрецедентним прикладом того, як в інформаційному суспільстві можна дійсно тримати таємницю.

— Пригадайте, як всі ми постили херсонські кавуни, відчуваючи, що “зараз почнеться”. А почалося на зовсім іншому напрямку. Ну і, звичайно, купа трофейної техніки, залишеної росіянами при панічному відступі, суттєво підсилила ЗСУ, — каже експертка.

Та після звільнення у багатьох містечках, а найбільше в Ізюмі, були знайдені масові поховання вбитих росіянами українців.

Фото: Володимир Зеленський

Херсон: звільнення

Звільнення Херсона — одна з найбільш пам’ятних радісних подій цієї війни. Контрнаступ на Херсонському напрямку розпочався 29 серпня 2022 і скінчився звільненням міста 11 листопада 2022 року. Вдалося визволити Херсон, правобережну частину області, а також частину Миколаївщини.

Кадри звільнення міста розлетілися мережею. Люди зібралися на площі Свободи з українськими прапорами, сигналили, зривали російські прапори та плакали.

Фото: Олександр Корнієнко, Володимир Зеленський

Вугледар

Вугледар тримався 2 роки, 4 місяці, 12 днів. Росіяни змогли окупувати місто кілька місяців тому, 2 жовтня 2024. Після захоплення Волновахи, росіяни сунули на Вугледар. Місто постійно обстрілювалося, ворог намагався іти на прорив.

Наприкінці січня 2023 вороже військо поставило собі за мету — захопити Вугледар. Відтоді тривали штурми на важкій техніці з кількох напрямків. ЗСУ завдавали непоправних втрат росіянам, тож наступ затягувався. Лютий 2023 став найбільшим за втратами для росіян тут. Усе заморозилося до вересня 2024.

Після ударів з флангів росіяни мали перевагу, тому штурми Вугледара пришвидшилися. Наприкінці вересня 2024 ЗСУ вийшли з міста. Так Україна втратила плацдарм для наступу на Маріуполь.

Читати на тему

”А що, як він загине на війні?”: як тривога за рідних з’їдає зсередини та що з цим робити

Як зменшити тривогу за рідних і впоратися зі стресом? Відповіді психологині — у матеріалі.

Бахмут

Найзапекліша битва повномасштабної війни. У місті бої тривали з жовтня 2022 до 20 травня 2023. Її стали вважати найбільш кровопролитною з часів Другої світової війни. Росіяни відразу почали брати місто у напівоточення. Захоплення Соледара та більшої частини Луганщини лише сприяло планам ворога.

25 липня 2022 ЗСУ відступили з Вуглегірської ТЕС. З 1 серпня росіяни завдали масованих ударів, Вагнер прорвав оборону та вийшов на східну околицю міста. У жовтні ворог захопив цементний завод. На початок 2023 року місто було зруйноване більш як на половину.

До травня 2023 війна за Бахмут мала позиційний характер. Усе змінювалося щодня. За підтримки ПВК Вагнер росіяни повільно просувалися. Станом на 20 травня росіяни контролювали місто.

Військовий 5-ї окремої штурмової Київської бригади на псевдо Папай брав участь в обороні Бахмута з перших днів до моменту виходу з міста. Він зазначає, що важливість будь-якої битви важко переоцінити, адже місто — це висота.

Здача будь-якого міста є наближенням до наступних населених пунктів. З втратою будь-якого міста відкривається шлях для просування. Бахмут не став виключенням.

На його думку, головна важливість битви за Бахмут в об’єднанні народу. Це місто зібрало навколо себе військових з різних куточків, а погляди українців з усього світу були прикуті до подій, які там розгорталися.

— Ми показали перед іншими країнами свою силу. Ворог переважав нас в особовому складі, але ми довели, що є нацією, яку не зламати. Саме це стало для мене та багатьох інших військових головним в обороні Бахмута.

Серед складнощів, які йому запам’яталися найбільше, Папай називає бійців ПВК Вагнер. Їхня кількість була набагато більшою, ніж ЗСУ, а підготовка набагато випереджала вишкіл військових ЗС РФ.

— Це була професійна армія, яка мала більше досвіду, ніж деякі новоприбулі солдати ЗСУ. Крім того, зіграла роль затримка іноземної зброї. Були паузи в її постачанні, а також проблеми у виготовленні снарядів. Партнери затримували постачання зброї й через це ми втрачали території.

На думку Валерії Лавренко, всі ці битви зберегли нашу державність і саме завдяки ЗСУ наша країна є на політичній мапі світу. Маючи досвід, здобутий в умовах асиметричної війни, Україна претендує на роль ключового гравця в розробці та виробництві нових видів озброєнь.

Часів Яр

Боротьба за Часів Яр почалася майже рік тому, у квітні 2024. Тут немає кінцевої дати, адже місто тримається. Сміливе містечко неподалік Бахмута перейняло на себе всю силу й агресію росіян. Місто та наші захисники “сточили” тут не одну тисячу російських окупантів.

Головнокомандувач Сирський називав бої одними з найважчих на фронті. Від травня росіяни збільшили кількість штурмів, а потім намагалися обходити місто з півдня. Критичною ситуація стала у червні 2024. 24 ОМБр повідомляла про запеклі бої у районі каналу Сіверський Донець — Донбас.

У серпні росіяни змогли його подолати. Ситуація лишалася незмінною до грудня 2024. Перед Новим роком 2025 воїни 24 ОМБр відбили тут найбільший російський штурм. У січні 2025 Часовоярський вогнетривкий комбінат перейшов під контроль росіян. ЗСУ контролюють близько чверті міста.

Військовий 5 ОШБр Папай зазначає, що Часів Яр стоїть на висоті, з якої відкривається можливість безперебійно обстрілювати низинні міста Донеччини: Костянтинівку, Дружківку, Краматорськ тощо.

— У разі втрати Часового Яру росіяни можуть далі взяти Костянтинівку, Дружківку і рухатися вглиб. В результаті, ми, як мінімум, втрачаємо території. Як максимум, це дасть можливість вийти на Торецьк з іншого боку та захопити дуже важливу трасу Бахмут-Костянтинівка.

Нині складність оборони полягає в кількості людей. На цьому відтинку фронту не вистачає піхоти, відверто зізнається боєць. Певну частину оборони перекладають на FPV-дрони та артилерію, але зупинити ворожу піхоту можуть лише люди.

Стріляє не автомат, а автоматник. За більшої кількості піхоти ми мали б кращі результати. Військові втомлюються, а їх немає ким замінити. Зброї наразі вистачає, а от з людьми є проблеми.

Соледар

Бої за Соледар тривали з серпня 2022 до 16 січня 2023. Після окупації більшої частини Луганщини росіяни перемістили удар на Донеччину. Під найбільшим тиском тоді опинився Соледар, Бахмут та Сіверськ. Через масовані обстріли та бомбардування припинив свою роботу Артемсіль.

Коли ворог захопив Вуглегірську електростанцію, відкрив собі дорогу до Соледара. 3 серпня розпочався наступ на місто. Ворог почав захоплювати заводи. Під артилерійські дуелі та авіаудари минуло п’ять місяців боротьби.

Місто було всіяне російськими тілами. Це був один суцільний м’ясний штурм. З 12 до 16 січня 2023 ЗСУ відійшли з міста.

Авдіївка

Місто, яке трималося 10 років, і лише 17 лютого 2024 росіянам вдалося його захопити.

Невдовзі після початку війни та окупації Донецька, ціллю стала Авдіївка — частина Донецько-Макіївської агломерації, де розташувався один з найбільших у Європі коксохімічних заводів. З квітня до липня 2014 місто було під контролем росіян.

Після знищення ДАП ворог знову став звертати увагу на місто. Бої за Авдіївську промзону досягли кульмінації у 2016 році. ЗСУ витіснили росіян, а у 2017 взяли під вогневий контроль Ясинуватську розв’язку. Нові бої розпочалися 21 лютого 2022 року, після того, як Путін визнав так звану ДНР.

З першого дня повномасштабної війни бої за Авдіївку були безупинними. Росіяни почали з обстрілів коксохіму та фосфорних атак. У червні 2022 ворог захопив головну магістраль. 12 червня — розбомбив коксохім. У серпні ми втратили шахту Бутівка.

До жовтня 2023 ЗСУ нищили колони російської техніки та відбивали штурми росіян. У жовтні 2023 ворог активізував наступ. Три бригади, артилерія, дрони, літаки — все це летіло на наших захисників. Росіяни оточували місто з флангів. Взимку 2023-2024 кількість російських військових збільшили в рази.

Ворог втратив близько семи бригад. У лютому 2024 ЗСУ почали вихід з позицій. Там стався розстріл росіянами наших полонених, які до останнього тримали позицію Зеніт.

В Авдіївці, а також Маріуполі, Бахмуті, Вугледарі загинули або отримали сильні поранення близькі для Валерії Лавренко люди. Вона каже, що у майбутньому досвід цих міст буде показовим для архітекторів-урбаністів.

— Навіть міста з класичною гіпподамовою забудовою (перпендикулярні вулиці) можуть тримати довготривалу оборону. У будь-якому разі, світ ще довго потребуватиме містобудівних рішень, які можуть підсилити обороноздатність, — висновує історикиня.

Курщина

Це те, що називають заскочити зненацька. Курська операція стала цілковитою несподіванкою для ворога, для українців, а ще — для всього світу. Коли наші захисники опинилися у безвиході на Донеччині та Запоріжжі, а росіяни готували відкриття ще одного фронту — з Сумщини, ЗСУ завдали справді потужного удару.

Курська операція розпочалася трохи більш як півроку тому, 6 серпня 2024 року. Цей серпень запам’ятали всі. Здавалося, що це неможливо, однак наші бійці зайшли в Курську область Росії, і село за селом почали займати позиції. Невдовзі українські журналісти стали фіксувати події та спілкуватися з місцевим населенням.

Операція на ворожій території дала можливість захопити тисячі росіян у полон, і тим самим прискорити обміни наших захисників. А також прорив фронту запобіг наступу на Суми та Харків. За понад півроку росіянам не тільки не вдалося витіснити ЗСУ з власної території, а ще й втратити там свій та північнокорейський особовий склад.

Показовим стало ставлення ЗСУ до населення Курської області — гуманітарна допомога, створення військової комендатури. Своєю чергою жителі Курщини постійно дякують ЗСУ за таке ставлення і діляться горем, як їх покинула власна країна і президент.

Полковник Збройних Сил Грузії, голова штабу спецпідрозділу Тбілісі 31 бригади Каха Басилія був одним із перших, хто заходив у Курську область Росії. Зізнається, для нього та інших бійців сам факт входження зі зброєю в руках на територію країни-агресорки, яка колись вбивала грузинських людей, був дуже важливим.

— У 1992-93 роках вони захопили 20% грузинської території, вбивали наших жінок, дітей… Тоді світ не зреагував на це. І єдина країна, яка прийшла на допомогу, була Україна.

Українці разом з нами воювали, захищали грузинську землю від російських окупантів. У 2008 році світ знову не зреагував, і ми отримали те, що отримали. А тоді стався 2014 рік в Україні.

Думаю, для всіх наших солдатів Курська операція — це велика мотивація. Російська армія вважалася другою у світі, але ми показали, що не такий страшний чорт, як його малюють, — пояснює Каха.

Солдату, як і спортсмену, потрібна перемога, щоб повірити у свої сили. І ось саме ця операція дала впевненість багатьом хлопцям — не тільки в Україні, а й у тих країнах, де Росія досі окуповує територію: Молдові, Грузії тощо.

Він додає: всі зрозуміли, що росіянам можна не лише опиратися, а й перемагати їх.

— Що ця операція дала нам?

— Це було правильне військове рішення, не кажучи вже про політичну стратегію. У 2008 році, коли росіяни зайшли у Цхінвалі (місто в Грузії, яке перебуває під російською окупацією — ред.), окупанти написали великими буквами: “Грузини, навчіться воювати, ми повернемося!”.

Зараз наші хлопці у Курській області написали: “Ми навчилися воювати й повернулись”.

Один із військових мого підрозділу сказав, що заради цього потрібно було жити, а зараз можна померти, помстившись за всіх втрачених хлопців та родичів. Наступного дня він загинув, — ділиться Каха.

У контексті російсько-української війни я, як солдат, можу сказати так: Росія змушена торгуватися, а це вже перемога. Якщо Європа сумнівалася у тому, чи варто фінансувати українську армію, тепер вони переконалися у спроможності перемогти Росію.

Весь світ побачив, що хлопці із ЗСУ не тільки обороняються, але з допомогою озброєння можуть і до Москви дійти.

Росіяни в паніці, саме тому шукають приводи для переговорів. Зокрема, й через Курську операцію, — додає військовий.

Днями американський президент Дональд Трамп заявив, що Росія застосовує лише 20% своїх можливостей. Утім, Каха Басилія з цим не згоден:

Це неправда. Путін використовує усі 100% сил, щоб повернути свої території. І це дуже важливо для України.

Ця територія — козир на столі переговорів, — наголошує Каха Басилія.

ЗСУ нині контролюють близько 416 кв.км російської території, за даними Deepstate.

Ми запитали доцентку кафедри всесвітньої історії ДНУ імені Олеся Гончара Валерію Лавренко, які з битв ЗСУ за три роки повномасштабної війни точно увійдуть до підручників історії.

Історикиня зазначає, що в українські підручники історії увійдуть всі вищезгадані битви, які вже стали частиною національного історичного міфу.

Якщо говорити про “вищий пілотаж” — про підручники з воєнної історії для майбутніх офіцерів (не лише українських), то серед прикладів асиметричної війни точно буде фігурувати операція Сил оборони України на Курщині та дії в Чорному морі, — переконана Валерія Лавренко.

Три роки повномасштабної війни пролетіли повз нас. Ми мали злети, падіння, ситуації цілковитої безвиході, які вдалося подолати. Історії про дрони та банку огірків, боротьбу з мітками, і ще чимало чого йшло поруч з російськими танками у Києві, Азовсталлю, підривом Каховського водосховища, ударом по Охматдиту…

Не всі змогли дожити до моменту усвідомлення, що ми вистояли, і даємо гідну відсіч росіянам. Але вони житимуть у наших серцях. Вічно.

Зараз не час розслаблятися, припиняти донатити та опускати руки. Наша реальність — на фронті. Нині час зробити зібраний та сильний удар по ворогу, щоб мати якнайкращі позиції.

Попри те, що сьогоднішні новини радше додають песимізму, нервів і ефемерної надії на швидке закінчення нашої боротьби, варто пам’ятати, що після найдовшої та найтемнішої ночі завжди наступає світанок.

Після завершення війни сотні тисяч військових повернуться додому, у нову Україну та нове суспільство. Поки цей процес повністю не розпочався, маємо встигнути підготуватися до зустрічі захисників.

Розпочати потрібно з бази — основ спілкування з військовими після фронту. Саме про це ми розповідали тобі в спецпроекті.

Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!