Андрій Данилко — артист, відомий своїм образом Вєрки Сердючки. На початку своєї кар’єри довгий час виступав як в Україні, так і в Росії, але після анексії Криму припинив свої концерти.
Також Вєрка Сердючка розмовляє суржиком, тоді як на початку кар’єри Данилко говорив лише українською мовою. Артист розповів у своєму інтерв’ю про спроби Росії його підкупити, українську мову та творчість під час війни.
— До повномасштабної війни у вас не було якоїсь критики чи заяв щодо Росії. Тільки на 30-й рік діяльності ви заспівали Батько наш Бандера. Чому так пізно?
— Звичайно, це наробило галасу в Росії. Тільки лінивий не розповів у своїх новинах, який я поганий і нацист, особливо Соловйов. А щодо висловлювань… А які мають бути висловлювання? Ти живеш, тішиш людей, відбуваються події у житті, ти береш участь у передвиборчих концертах…
Ти не розумієш, коли відбувається Помаранчева революція і в тебе під вікном Майдан… Ти не знаєш, як реагувати.
А що треба було висловлювати? Ти постійно працюєш, їздиш туди-сюди. Коли вже трапилася анексія Криму, я скасував усі афішні концерти не лише в Росії, а й у світі.
Про українську мову
— На початку своєї кар’єри я говорив виключно українською мовою як Андрій, адже Сердючка говорила суржиком. Це був жах для всіх. Як це можливо, суржик на телебаченні? Але інтерв’ю були, наприклад, з Миколою Вереснем, це все збереглося, я там говорив українською мовою. Але мені зробив комплекс мій товариш по гуртожитку.
Коли ми подивилися інтерв’ю, він мені каже: “Ти такий неприродний”. І він зробив мені цей комплекс.
Я зрозумів, що в житті ми говоримо побутовою мовою, а тут була чиста українська. Склалося враження, що я дуже награно це роблю.
Про пісні
— Написано понад 60 пісень українською мовою. Але просто ніколи це записати, то нема з ким це зробити — весь час були якісь проблеми. Один поет Олександр Шаганов мені сказав, коли я ще працював кореспондентом у Полтаві: “Якщо ти щось пишеш — пиши та клади у стіл. Колись настане нагода, а ти вже підготовлений”.
Я так і робив. У мене зовсім по-іншому виходить писати тексти, які ближчі до людей. Є такі щирі пісні. Були навіть такі моменти, коли показував людям щось, а вони починали плакати.
Мені подобається таке, адже Сердючка — це не комічний персонаж, а трагікомічний: ми поплачемо та посміємося.
Про заборону російської музики
— Я вважаю, що заборона російської музики — це правильно зараз. Адже зараз загострене сприйняття всього у людей. Так само було і з німецькою мовою. Люди, котрі тоді були під окупацією, не могли чути німецької мови. Дуже багато артистів користуються ситуацією і пишуть пісні про війну, я не можу на це дивитися. Я також вам скажу відверто, є текст пісні, який я перервав.
“Давай із тобою перейдемо на ти
наступного дня після війни.
А я в кіно купила квитки
наступного дня після війни.
Вірю, що цього року небо на нашому боці…”
І я подумав, що сильно на сльозу пробиває, тому додав “хай те падло горить у вогні наступного дня після війни”.
— Як ви ставитеся до того, що люди повертаються до нормального життя та забувають про те, що відбувається?
— З розумінням. Я не бачу нічого жахливого, якщо більш-менш спокійна ситуація і люди можуть випити кави та поговорити, відволіктися, подивитися фільм.
Вони нічого не забувають. Вони намагаються відійти від цього, щоб не бути у тому жахливому стані. Я розумію їх.
Страшно, коли паніка. Тяжко, коли щось страшне відбувається. Потрібно відволікатися, не руйнувати себе. Це дуже складно. Але ніхто нічого не забуває і не забуде.
— Чи готові ви піти на фронт і взяти в руки зброю, якщо треба буде?
— Це мають робити професіонали. Якщо, звичайно, прийде така ситуація і треба буде це зробити, але я не така людина, я не військовий. Повинні бути професіонали у кожній справі. Є показники, коли набрали молодих контрактників (каже про Росію — ред.), які бачили автомат вперше у житті, їм повідривало ноги. Я часто слухав перехоплені розмови російських військових.
Про спроби Росії повернути Сердючку
— Десь наприкінці серпня минулого року почалися наполегливі дзвінки, що всі в Росії за мною скучили. З Першого каналу дзвонили, питали, куди я зник. А я їм казав, що я у них заборонений на каналі.
Пропонували брати участь у передачах та пропонували божевільні гроші — за одну програму 3 млн рублів.
Данилко каже, що пропонували навіть записувати інтерв’ю в інших країнах, а також хотіли підкупити, щоб він переїхав до Росії.
— Я потім уже почав розуміти, що мене “обробляли”, щоб ці програми виходили після початку війни. Вони готувалися, щоб завальсувати мене в історію пропаганди, — каже Данилко.
Українські артисти допомагають Україні на інформаційному та волонтерському фронтах. Вони збирають кошти на потреби переселенців та ЗСУ. Раніше у своєму інтерв’ю композитор Євген Хмара розповів про свою культурну місію.
А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!