Після сніданку всі чекали тортур… Боєць Володимир про пережите і слід російського полону

Військовий НГУ Володимир Шевченко в інтерв’ю Ганні Максимчук розповів, як потрапив у полон до росіян та що насправді відбувалося у стінах колонії в Оленівці.

Про вихід у полон

Володимир пробув 771 день у російському полоні. Ділиться, нині отримує задоволення від кожного дня на свободі. Інколи важко, але він розуміє, що все вдасться побороти і попереду нове життя. Чоловік проходить реабілітацію.

Вихід з Азовсталі був за наказом президента, однак Володимир зовсім не так його собі уявляв, думав це буде наметове містечко. І з росіянами контактувати доведеться недовго…

Був вечір, ми виходили в полон. Нам сказали повитягувати магазини, автомати й броню поспалювали, викинули. Просто голі виходили, з водою, засобами гігієни. Ми бачили Червоний Хрест.

Потім полонених посадили до автобуса, супроводжували наших воїнів бійці так званої ДНР. Червоний Хрест зібрав інформацію про полонених, аби передати їхнім батькам. Полоненим сказали, що за 3-4 місяці всі повернуться додому.

В Оленівці якихось знущань не було. Вони знущалися з Азову, шукали на них якісь обвинувачення. Роздавали всім підряд. Був такий хлопець Кирюша, він займався тортурами, любив це, просто садюга.

— Це українець, днр-овець. Нас змушували працювати. Він заходить і з розмаху б’є мене в груди. Казав, що повбиває нас всіх. Він нас ненавидів. Він прив’язував хлопців за статеві органи, обкручував скотчем і тягав. Ці крики чули всі. Йому подобалося, він сміявся, — пригадує Володимир.

Як знущаються з наших військових

Військовий продовжує розповідь, ділиться, багато хто з наших захисників потрапив у полон з важкими пораненнями, фактично інвалідністю. З них також знущалися. Кирюша бив цих військових милицями, шукав у них заначки.

— Він не давав говорити. Ставив питання, а коли ти мовчиш, підходив і казав: “Що ти, котік, пограємося?” Потім цей Кирюша різко зник. Його шукала навіть влада і почали писати про ці тортури. За такі тортури він має сидіти довічно, — додає Володимир.

В Оленівці був хаос. У нас там блохи, вода з річки з жабами. Шукали камінчики, щоб її процідити. Нелюдські умови, туалету немає, води не було. Руки натирали хлоркою. Днр-івці казали, що потравили б нас, але не можна.

Був лише один чоловік, який ставився нормально. Давав інколи цигарки й казав, що не може нічого зробити і виїхати, бо в нього тут родина. В Оленівці Володимира змусили копати траншеї. Вони були направлені в бік барака, де вбили військових.

Тих, хто не хотів копати окопи, морили голодом. В один момент заборонили заходити в барак і стали збирати там військових Азову. У момент вибуху Володимир був у їдальні. Почав працювати Град, щоб заглушити звуки вибуху.

Після того були крики, сирени, собаки. Нікого не допускали до барака. Наступного дня почалися розкопки, все було в крові, дуже велика кількість людей загинула. Це підрив був.

Читати на тему

Парфуми її листів пахли на всю камеру: як сім’я морпіха три роки боролася за його повернення

Понад три роки у полоні, акції підтримки та листи з ароматом парфумів: історія повернення морпіха Максима додому.

Тортури у Волгоградській області

Після Оленівки Володимир потрапив до Волгоградської області. Українських медиків також били і знущалися, хоча вони не є військовополоненими за всіма конвенціями.

Військовий додає, на Азовсталі був дідусь-волонтер, який потрапив у полон з усіма. Йому 65 років було, і зараз він лишається в полоні. З нього вибивали життя.

Щоб подзвонити батькам, потрібно було віддати хліб. Зранку шматок відклав, в обід один, і віддати його. Ми їли перлові каші. Мало було.

У Комишині Волгоградської області після сніданку всі чекали тортур. Росіяни називали це “перевихованням”. Володимир розповідає, що дівчат били, так само як і хлопців, і не розуміє, як вони це витримували. Били палками, дерев’яними та гумовими.

Казали: “Ми вас віджаримо зараз цими палками”. Двоє людей били одного, спецпризначенців було стільки, що вистачало на кожного. Собаки рвали одяг на полонених. Валив дощ, а вони били шокерами. Казали: “Welcome to Russia”.

Росіяни фотографували побитих полонених і робили з цього собі приколи. Дивитися на них було не можна. Інакше били по п’ятах палицями. Володимир каже, весь цей час вони були в іншому світі, і до новин, які сталися з квітня 2022 року, він досі не може звикнути.

За спробу випрати речі бійців били. Тож вони місяцями були в брудному одязі. Карали за будь-який рух. За те, що боєць у камері перевернув матрац на інший бік, всіх у камері змусили присідати 1500 разів.

Я, як вийшов з полону, важив 56 кг.

— Полонених змушували битися між собою, росіянам це подобалося. А якщо ми відмовлялися бити, нас били всіх по одному, — каже Володимир.

У лазні бійців били, доки вони милися. Їжі теж було мало. Бійці збирали крихти хліба, щоб поділити між собою. Хліб росіяни теж різали нерівно, аби голодні військові почали за нього битися. Від такого харчування Володимир у полоні втратив три зуби.

Раніше ми розповідали, скільки українців зникли безвісти.

А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.
Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.