Маріуполь — це квиток в один кінець… Інтерв’ю азовця Євгена Чуднецова, який пережив полон двічі

Євген Чуднецов на псевдо Чудік за своє життя побачив чимало. Але навіть під час другого полону, ділиться, йому було значно тяжче, ніж вперше.

Бойовий медик та в.о. начальника медичного пункту батальйону до боїв за Маріуполь вже знав на власному досвіді, якими можуть бути російська неволя та катування окупантів. Однак йому все ж довелось разом із побратимами за наказом покинути Азовсталь та знову потрапити в руки ворога.

Євген Чуднецов виданню Deutsche Welle розповів, як ухвалив рішення стати на оборону Батьківщини, як  пережив російський полон у 2015 та 2022 році, а також які має плани.

Про зросійщене дитинство

Я виріс у російськомовному регіоні та родині. Але вона була аполітична з “ватним” ухилом. І я таким був.

А потім я середовище змінив. У нас був у Донецьку осередок патріотів України, я почав з хлопцями звідти спілкуватись та читав книжки, літературу українську.

Про рішення піти на фронт

Я пішов воювати добровольцем у 2014 році. Коли відбувались усі ці події Революції Гідності, я сидів у себе просто у місті та дивився. Сподівався, що все це закінчиться, а влада, яка була у той час, зможе ухвалити правильне рішення, а не Беркут гнати на людей.

І взагалі те, що відбувалось у Донецькій області, думав, що побігають придурки з палками та розійдуться по домівках. Але все як сніговий ком почало наростати.

Як я вирішив брати до рук зброю? Коли зрозумів, що це саме собою не закінчиться та не варто сподіватись на якогось дядю, який прийде і тебе захистить.

Взагалі держава — це єдиний організм, а кожна людина — це його клітина. І якщо вона захворіла, то або прийдуть фагоцити, які ці клітини нейтралізують, або організм почне хворіти та помре.

Тому наприкінці вересня приїхав у Маріуполь. Тоді Азов був ще батальйоном міліції спеціального призначення, але вже наприкінці року мав переходити у склад Нацгвардії.

Про перший російський полон

Я був у Широкіно. Були такі бої, що контроль над територією декілька разів за день переходив з рук в руки. І був такий хаос.

Пригадую 14 лютого, був артилерійський обстріл і сепаратисти зробили танковий прорив. Почали танки селом кататись. Просто чую, як ріжок танковий працює. Зрозумів, що час виходити. Розвернувся в сторону наших позицій, забіг — а там сепаратист вже.

Тому рідні взагалі дізнались, що я був у Азові, коли з’явилось відео з полону. Розумів, що вони (російські військові, — ред.) могли мене вбити. Але їм зверху сказали, щоб мене привезли, бо це була для них гарна медійна картинка. Я на той час, здається, був єдиний полонений азовець. Тому вони хотіли так вдарити пропагандою.

У першому полоні я пробув три роки: з 14 лютого 2015 року до 27 грудня 2017 року. Був там осуджений.

Для так званої “ДНР” я був злочинцем. Мені дали 20 років суворого режиму за однією статтею та ще 18 років — за іншою.

Перший полон взагалі пройшов, якщо можна так сказати, досить легко, якщо не враховувати нюанси перших двох днів — це вирвані зуби пласкогубцями та розбите обличчя.

Після повернення був на співбесіді з командиром, на той час це вже був Редіс. Поспілкувались, він запитав, чи буду я продовжувати військову службу. Я сказав, що так.

Війна як тоді, так і зараз ще не закінчилась. Справи недороблені, тобто ми не деокупували всі території.

Читати на тему

Вони за кожну з моїх дівчат по десять душ залишать! Оборонець Маріуполя пережив полон та смерть рідних і мріє повернутися на фронт

Історія про силу помсти та любов до рідного міста.

Про бої в Маріуполі

Бої у Маріуполі — це було дуже складно у плані логістики та евакуації, тому що місто було в оточенні.

Я від початку розумів, що це квиток в один кінець і ми з Маріуполя не вийдемо.

Така війна, яка була у Маріуполі, може багато чому навчити, але доводиться дуже швидко реагувати, бо обставини змінюються. У тебе зараз були одні умови, а за п’ять хвилин вони інші. У таких обставинах потрібно готуватись до найгіршого.

Про теракт в Оленівці

Коли стався теракт, я чув усі ці вибухи. Думав, що це прилетіло по розташуванню окупантів, а виявилось, що це не так. Видно було полум’я та чутно крики людей.

Багато загинуло, багато поранених було. Хлопець у мене був на Залізяці на Азовсталі з пораненням руки, а в цьому бараці, який ми потім назвали “200”, йому ще й відірвало ногу.

Тоді всі зрозуміли, що у полоні у безпеці ніхто не буде. На мій погляд, це була показова страта.

Про катування, звільнення з другого полону та плани

З другого полону я вийшов 6 травня 2023 року. Майже рік пробув там. Я важив тоді 60 кілограмів. Їсти те, що там давали, можна було, але не для людини з моїм метаболізмом, якщо я до того важив 93-95 кілограмів. Плюс постійний стрес спалює таку вагу.

Маріуполь — це квиток в один кінець… Інтерв’ю азовця Євгена Чуднецова, який пережив полон двічі / 2 Фотографії

Особисто для мене у другому полоні було важче, ніж у першому. Тортури були. Шрами й досі не загоїлись. Чутливість шкірних покровів була порушена, лише дотик відчував. Декілька разів обпікався цигаркою, бо гарячого не відчуваю. Була зламана нога, ребра. Але навіть не пам’ятаю, коли це трапилось.

Зараз у планах закінчити лікування та повернутись до служби.

Є така приказка, що якщо ви не хочете годувати свою армію, то будете годувати чужу. Ось це зараз про нас. Якщо ми хочемо відстояти свої території, повернути їх та наших бранців, які знаходяться ще у полоні, то нам потрібно воювати.

Саме Україна буде тією кісткою в горлі, від якої помирає вовк.

Та досі чекають на своїх рідних ще чимало родин. Читай щире інтерв’ю дружини азовця й захисника Маріуполя.

А ще у Вікон є свій Telegram та Instagram. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!