Втратив можливість ходити в черзі за хлібом — як 20-річного хлопця розстріляв російський БТР

З Богданом ми познайомились у палаті київської клініки. Це його другий день в Україні після майже восьми місяців лікування в Італії. У хлопця тяжка травма спинного мозку.

Він ділиться, що при пораненні було відчуття, ніби йому відірвало ноги. Юнака дивом вдалось врятувати після російського обстрілу на другий день повномасштабної війни.

Читай, що довелось пережити 20-річному Богдану та який подвиг зробили лікарі та волонтери, ризикуючи власним життям.

Мало не загинув у черзі за хлібом

Лютий, другий день повномасштабної війни. Богдан — сам родом з Полтавщини — у Гостомелі, бо нещодавно саме влаштувався тут на роботу.

Місцевий аеродром бомбить ворожа авіація, люди ховаються у підвалах, хтось намагається купити бодай якісь харчі. Хлопець стоїть перед магазином разом з усіма. Раптом з-за рогу виїжджає ворожий БТР.

Відкрив вогонь по людях. Просто з перших пострілів у мене влучило дві кулі і я впав, — ділиться Богдан.

Далі — спогади уривками. Його витягають з-під вогню, хтось надає першу допомогу. Пощастило, що поруч була медсестра, яка ховалась у підвалі неподалік. Вона допомогла хлопцю в перші хвилини після поранення.

Потім знайшовся чоловік, який відвіз Богдана в бучанську лікарню. Життя юнака могло обірватись у будь-який момент, тож на зволікання не було часу. 

У лікарні його в тяжкому стані побачило подружжя медиків Андрій та Ольга Свист. Вона — педіатриня, він — нейрохірург. Лишивши своїх дітей в Ірпені, вони вирушили до Бучі на підмогу місцевим спеціалістам.

Тоді пара ще не знала, що буде змушена там залишитись на два тижні. Адже в той час лікарня ледь встигала приймати поранених. Людей привозили вдень і вночі навіть у візочках від супермакетів.

Що ж до Богдана, то його стан лікарі відчайдушно намагались стабілізувати.

Поранення грудної клітини, легень — дуже важко. Колеги намагались стабілізувати його там на місці. Дійсно, вони на той момент і в тих умовах зробили подвиг, — ділиться нейрохірург.

Евакуація з пекла

Андрій з дружиною продовжив опікуватись хлопцем навіть тоді, коли Буча була вже повністю окупована. Утім довго так тривати не могло, зрозумів медик і зробив дзвінок, який змінив усе.

Цей дзвінок був до Алли Мельничук — очільниці благодійного фонду Мама і немовля, яка в цивільному житті допомагала молодим породіллям і малюкам, а з перших днів повномасштабної війни стала вивозити поранених дітей з усієї України на лікування за кордон.

Коли з Бучі організували додатковий зелений коридор, то Богдана разом з іншими найтяжчими пораненими вдалось вивезти з окупації до столиці.

Дорога була нелегка. Андрій та Ольга, які поїхали разом з хлопцем, пригадують, що навколо точились запеклі бої, доводилось з острахом минати блок-пости загарбників.

А на Житомирській трасі взагалі неможливо було дивитись з вікна, адже всюди стояли понівечені авто та лежали трупи цивільних.

У Києві поранених прийняла одна з лікарень, а вже на наступний день вдалось організувати медичний конвой, аби евакуювати дітей до Італії. Там на них чекала Алла.

Лікування в Італії

20-річного Богдана прийняла лікарня в Римі. Іноземці спершу не могли повірити, що він, цивільний, дістав поранення у черзі за продуктами.

Мене часто запитують, чи я військовий. Чого по мені стріляли? Мені не вірили просто, — розповідає хлопець.

В Італії він трохи набрався сил. Там намагався звикнути до італійської мови й кухні, але все одно дуже сумував за рідним борщем та голубцями. Інколи йому приносили їх волонтери-українці, які вже довго живуть за кордоном.

Нині стан Богдана покращується, він уже може сидіти. Вчиться керувати кріслом колісним і обслуговує себе сам. Але поранення виявилось надто тяжким. Лікарі винесли вердикт — хлопець навряд чи коли-небудь зможе знову ходити.

До цієї думки він ще звикає. Тепер його реабілітація — фізична і психологічна — продовжиться вже на батьківщині.

Читати на тему

Навчитися ходити заново: українські хірурги повернули воїну можливість відчувати ногу

Лікарі подарували можливість знову ходити: як пройшла пересадка нерва.

Лікарі Ольга та Андрій після Бучі вступили до лав ЗСУ. А пані Алла зараз мчить італійськими дорогами домовлятись з черговою клінікою про прийняття поранених українських дітей, тепер уже з Харкова.

Загалом з перших днів повномасштабної війни її фонд евакуював до Європи уже більш як півтисячі маленьких українців. 

Усі наші діти, яких ми евакуювали на лікування до Європи, живі, одужують і за можливості повертаються додому, — ділиться Алла.

34-річний військовий на псевдо Джоі вже 14 років служить у Державній прикордонній службі. А з 2018 року він боронить країну на Сході.

Читай, якою виявилась історія прикордонника Джої про початок війни, поранення та лікування.

А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!