Війна в Україні притягує іноземців з усього світу — висвітлювати події з передової або доєднуватися до лав ЗСУ. Для Коналла Кірні, фотографа із Белфаста, став реальним і перший, і другий сценарій.
Чоловік не вперше займається фотографуванням заворушень та конфліктів. Він починав з документації протестів у рідному місті, пізніше переїхав до Берліна, де продовжив свою діяльність. Згодом висвітлював Революцію парасольок у Гонконзі та вибори в Лівані 2022 року.
Вперше до України він потрапив у 2018 році й, за його словами, закохався в цю країну. У 2023 році знову повернувся сюди висвітлювати події на Донбасі. Компанія United24 доправила його до складу підрозділу Кайфарики, який виконував розвідувальну місію вздовж лінії фронту.
Але те, що мало стати рутинною журналістською справою, врешті перетворилося на тяжкий бій з великою кількістю поранених. Підрозділ потрапив у засідку і стримував натиск росіян протягом 14 годин. Коналлу довелося на власні очі побачити й пережити ці події. Детальніше про історію фотографа розповіли ВВС.
Фотограф Коналл Кірні про свою роботу на Донбасі
Чоловік згадує, що прибув до України на прямому поїзді з Берліну, а вже за тиждень він був біля російського кордону. Коналл був одним з останніх журналістів у Бахмуті, який росіяни захопили в лютому 2023 року.
Після прибуття Кірні та його колега приєдналися до підрозділу 78-го полку десантно-штурмових військ Збройних сил України Кайфарики. Одного дня під час їхньої служби окупанти атакували рано-вранці після тригодинного обстрілу.
— Щойно все це закінчилося, у наше місто в’їхала колона танків. Почалося справжнє пекло, — згадує фотограф. Атака із застосуванням артилерії та безпілотників тривала 14 годин.
Він підрахував, що російських солдатів було близько 70, тоді як в їхній команді налічувалося лише вісім осіб. Росіяни були настільки близько, що українські військові чули, як ті розробляють стратегію атаки.
На запитання командира, яким має бути план, Коналл Кірні отримав відповідь: “Смерть не входить у план. Ми збираємося втекти, але це, найімовірніше, не спрацює”.
Становище було безвихідним: вони були в меншості, мали поранених, а боєприпаси швидко закінчувалися. Фотограф згадує: змирився з тим, що вже мертвий. Він запитав в одного з поранених побратимів, що він відчуває, і той відповів: “Я нічого не відчуваю, ми вже мертві”:
— Усі були поранені. Ми чули, як росіяни кричали, вимагали нашої крові. Був момент, коли командир сказав: “Ось, напевно, і все”. Коли чую щось подібне, то згадую своє життя і думаю: “У мене був хороший забіг”.
Коли стемніло, військові вирішили вибігти через чорний хід будівлі, де ховався їхній загін. Пробігли три кілометри, весь час перебуваючи під вогнем російської артилерії. На диво, нікого не зачепило, і всі залишилися живі. Бійцям вдалося втекти й дістатися позицій ЗСУ.
Зараз фотограф знову в Україні та зустрівся з бійцями, з якими пережив пекло. Каже, що вони в досить гарному настрої. Під час засідки він почув, як його побратими постійно повторюють одну фразу, яку він не міг зрозуміти.
— Коли її нарешті переклали, я дізнався, що хлопці говорять один одному: “Я люблю тебе”.
Бути українцем можна не лише за паспортом, а й за покликом серця. Ми розповідали історію в’єтнамця, який перебрався до України й після початку повномасштабного вторгнення вирішив захищати її зі зброєю в руках.
Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!