Побратими двічі відкопували його з-під землі: історія наймолодшого Героя України, який знову повернувся на війну

З його воєнних історій та їхньої кількості може здатись, що Василь Тарасюк на псевдо Тайфун вже прожив не одне життя у кілька століть. Та насправді цей 29-річний хлопчина, а інакше з його світлого погляду не скажеш, просто з юних років обрав для себе професію військового.

У 2016 році закінчив Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного з відзнакою та вже навесні того ж року з товаришем Андрієм Верхоглядом відправився у зону бойових.

Там йому довелось пережити чимало: і три уламкові поранення, і чотири важкі контузії, і серйозні ушкодження голови.

До тяжкого поранення він практично жив між фронтом та шпиталями. Та перед цим він встиг провести свій легендарний двобій — віч-на-віч з ворожим танком у 2016 році.

У той пам’ятний день Василь робив обхід укріплень та відчував — окупанти щось замислили, оскільки зранку не було чутно звичних вже артилерійських обстрілів. Однак в один момент усе змінилось й почався мінометний обстріл, а навпроти передового взводу з’явився російський танк, який одразу відкрив вогонь по укріпленнях.

Тоді чоловік перебіжками дістався до станкового протитанкового гранатомета, який був найближче, та перевірив заряд, прицілився і… промахнувся з вистрілом. Після цього Василь скорегував приціл, але танк встиг визначити місцезнаходження захисника. Тому два супротивники певний час робили постріли по один одному. В один момент вони поцілили одночасно.

Тайфун підбив башту танка, від чого панцирник пустив чорний дим. Та перед цим він встиг випустити свій останній снаряд, який розніс позицію Василя. Чоловіка вмить здійняла вибухова хвиля та відкинула на десяток метрів у лісопосадку. Після цього захисника накрило грудками землі та піску, а він сам знепритомнів.

Тут можна було б подумати, що далі були евакуація та лікування у шпиталі. Та у випадку з Василем це абсолютно хибно. Адже коли захисник отямився, то продовжив керувати боєм, поки його тримала на ногах лише сила волі.

Побратими Тайфуну говорять, що він завжди таким був. Адже його у лікарню командування могло відправити лише наказом.

Командир, окрім поранень та контузій, ще горів, підірвавшись на міні в бойовій машині. Двічі після обстрілів ми його викопували із землі! — ділиться головний сержант взводу молодший сержант Сергій на псевдо Кощій.

А ще Сергій додає, що після восьмимісячних боїв під Авдіївкою за ним будь-хто з побратимів піде — хоч у пекло, оскільки більшість з них вижили саме завдяки Василю. Тому й тішаться, що йому у 2017 році дали відзнаку Герой України, коли чоловіку було всього 23 роки.

Тайфун не тільки брав участь у розробці всіх операцій, а й керував боями безпосередньо в бойових порядках роти, — додає старший лейтенант Роман.

Та все ж таки після тяжкого лютневого бою уламки від міни поцілили йому в ноги. Ще місяць Василь продовжував керувати боями, але побратими вмовили його вибратись на лікування, адже він вже не міг стати на одну ногу. А вже у квітні чоловік дістав ще й поранення у голову, важку черепно-мозкову травму та крововилив у мозок.

Ще у шпиталі у Києві він просився, аби його відпустити на службу, та лікарі наполягли, щоб він пройшов лікування. А згодом командування перевело Василя у навчальний центр, оскільки виконувати бойові завдання йому більше не можна було.

Читати на тему

Листопадові бої під Соледаром змінили все! Історія захисника України Андрія про службу, поранення і … кохання

Друге поранення виявилось більш пам’ятним для чоловіка. Тоді у листопадовому Соледарі точилися тяжкі бої…

Згодом він звільнився зі Збройних сил та пішов працювати в Укроборонпром. Колеги довго дивувались, коли дізнались, що їхній сором’язливий та тихий Василь виявляється Герой України.

На початку повномасштабного вторгнення він навіть мав бронювання від призову, та внутрішні принципи не дали відступити від мети. Тож Тайфун знову зніс усі перепони на своєму військовому шляху та повернувся на службу в один з рідних підрозділів Чорних Запорожців.

Єдине, про що тепер розповідає, так це про нові важкі бої на Донеччині. А про майбутнє? Він його обов’язково створить власноруч.

Ми живемо, допоки чинимо супротив. Ми стоїмо, поки є сили, — пише Василь у соцмережах.

Українські військовослужбовці тримають на собі й небо, і землю, і все те, що є між ними. Чоловіки та жінки виконують небезпечні завдання, але не говорять про них — чекають перемоги. Але є такі історії, які замовчувати просто неможливо. Читай розповідь захисника, який виконує найнебезпечніші авіамісії.

А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!