Історія вчительки, що влаштувала школу у себе вдома

Освіта дуже важлива для кожної дитини. На жаль, через війну багато шкіл зруйновані, навчання в деяких регіонах проводиться онлайн. Наші вчителі роблять усе, щоб навчати дітей за будь-яких умов.

Вчителька молодших класів у селі Прибинь на Чернігівщині влаштувала навчання дітей у себе вдома. Вона навчає учнів четвертого класу, який є наймолодшим у селі. Її історію про домашню школу розповіли у Суспільному.

Клас, який облаштували вдома

Село Прибинь розташовується за 15 км від кордону РФ, тому діти навчаються дистанційно. Віра Миколаївна вирішила навчати дітей вдома, щоб вони мали живі уроки.

Клас має розміри 3 на 4 м, у ньому розміщуються п’ять одномісних парт, невеличка дошка, шафа із дитячими поробками та підручниками. В кутку кімнати стоїть вчительський стіл із ноутбуком та класним журналом.

Вчителька каже:

Нехай там у мене немає євроремонту, але ж чисто!

Ділиться, що роль шкільного дзвоника виконує маленький пес на ланцюгу у дворі. Адже, коли хтось йде дорогою, песик гавкає, тому Віра Миколаївна дізнається, що це діти йдуть до школи.

— Діти люблять його, зупиняються. Я їм кажу: “Швиденько, бо на урок”. Взагалі люблять і котиків, і собачок. Колись котик забіг, якось одного учня не було в школі, то діти жартували, що кіт буде замість нього, — розповідає вона.

Читати на тему

Навіть в окупації розмовляла українською! Історія незламної вчительки з Херсонщини

Пані Тетяна пригадує, як під гул ворожих танків вже в окупації викладала свій предмет.

Як проходить навчання

Діти приходять до школи о дев’ятій ранку, інколи можуть і раніше, тому господарка вже за півгодини до встановленого часу чекає на них. Завжди перед початком навчання робить вологе прибирання. Учні сідають за свої парти. На маленьких перервах можуть пити чай та робити перекус, у кожного є своя чашка. Також можуть робити фізкультхвилинки чи збудувати щось з конструктора. Віра Миколаївна говорить, що батьки задоволені таким навчанням дітей.

Ідею свої дружини підтримав чоловік Михайло. Він прибрав зайві меблі з кімнати та завіз парти. Чоловік жартує, що він у цій школі і завгосп, і техпрацівник, і директор, і кочегар.

— Немає дітей — то ж нудно. А як дітки приходять у школу, то весело. Чи не в школу, а до нас у хату. Радий, що дружина погодилась дітей сюди приймати. Я навіть уроки проводив. Віра вийшла на вулицю, а я у них читання перевіряв. Вони запитували: хто я такий. Казав, що теж учитель, що не відбувся (сміється, — ред.), — розповідає господар.

Віра Миколаївна та Михайло кажуть, що з дітьми почуваються ніби з власними онуками, що нині приїжджають нечасто. Діти влаштували свої життя в інших містах. Старший син нині воює, отримав поранення та переніс третю операцію на руці. Діти вмовляли батьків виїхати, але ті не знають, як можна покинути місце, в якому прожили 36 років.

Тут усе рідне, все дороге. Покинути і роботу, і моїх оцих дітей? Для мене робота — це основне. Я не знаю, коли закінчиться моя діяльність. Як витримаю цей переломний момент? — каже вчителька.

Четвертий клас, який навчає Віра Миколаївна, — наймолодший у селі. Він і фінальний у кар’єрі вчительки. Жінка зізнається, що не могла й подумати, що завершуватиме свою педагогічну діяльність вдома.

Деяким вчителям довелося покинути свої міста, але вони продовжують робити свою справу. Раніше ми розповідали історію вчительки Лідії Насонової про Донеччину та війну.

А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.
Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.