Російська Федерація воює з нами не рік, не дев’ять і навіть не сто років. Це тривала боротьба за верховенство під проводом імперіалістичної “культури”, що зрощувалася окупантами цілими епохами, впливаючи на весь світ.
Вони нищили нас за часів Русі, вбивали за козаччини й катували Радянським Союзом. Але остаточна битва триває зараз, коли Росія забирає в нас домівку. Так сталося і з героїнею нашої історії — підприємицею, акторкою театру Катериною Колмиковою.
Жінка втратила бізнес та рідний Маріуполь, але змогла не залишити театр. Що вона пережила та чого прагне зараз — розповів Маріупольський телеканал Тv7.
Початок кінця
До 24 лютого Катерина була власницею двох магазинів сумок та шести магазинів побутових товарів. Окрім цього, вона грала в театрі Conception.
Повномасштабна війна для Катерини Колмикової розпочалася, як і для більшості українців, о п’ятій ранку 24 лютого.
— О п’ятій ранку мені зателефонували друзі з Києва і сказали: почалося. Мої думки тоді були такі: якщо це вже в Києві, то від Маріуполя нічого не залишиться.
Вона із сім’єю виїхала у перші дні повномасштабного вторгнення, бо вони не мали місця для укриття. Її будинок знаходився біля Порт Сіті, тож жінка розуміла, що буде. Будинок батьків не мав підвалу, тож вони вирішили виїздити.
— Мій батько спочатку хотів залишитися, але потім глянув на свого онука і сказав, що їде. А я пам’ятаю, що тоді писала своєму режисеру Олексію про те, що приїду на репетицію за кілька днів.
Ми тоді ще до кінця не усвідомлювали всього, — зізнається Катерина.
Вибратися з Маріуполя вдалося не всім. Жінка розповідає, що про долю одного актора вони й досі нічого не знають. Він та його мама — зникли безвісти. У Маріуполі також залишилися старші люди.
— У мене не стало бізнесу, у мене не стало Маріуполя, але залишився театр, хоч і в трішечки іншому форматі, — розповідає жінка. — Раніше це було хобі, але тепер театр став моєю роботою.
Всі магазини Катерини вже розграбовані та знищені. Вона зізнається, що не наважується щось відкривати повторно, бо боїться знову це втратити.
Життя з початку
Приїхавши спершу до Івано-Франківська, родина не мала де жити й навіть ночувати. Тож, влаштувавши виїзд своєї дитини за кордон, Катерина поїхала у Київ.
Єдине бажання сьогодні — зустрітися з сином, якого я не бачила з минулого квітня.
На другий день після приїзду у столицю, Катерині написав її режисер. Вони зустрілися й довго говорили про все пережите. А наступного дня — вирішили щось робити.
— Я забула як це — розмовляти; забула про сценічну мову, про виступи. І ми почали збирати це по краплях. Так виникла ідея Культурних днів Маріуполя, — ділиться жінка.
Ми робимо про Маріуполь. Я вважаю, що це наша місія. Ми розповідаємо про його біль.
Вона мріє про перемогу та Маріуполь під українським прапором, країну без корупції.
Через що пройшов Маріуполь за час великої війни, можеш пригадати з нашої хронології подій.
Підписуйся на наш Telegram та стеж за останніми новинами!