Коли бачу, як діти плачуть — у мене падає “забрало”. Українська стрілкиня про мотивацію воювати

Українки — це справді ті, хто може коня на ходу зупинити й у хатину, що горить, зайти. Проте у нашому випадку вони можуть протистояти окупантам і рятувати життя солдатів. Олександрі всього 23, але вона вже вправна стрілкиня й боронить Україну.

Про початок повномасштабної війни

Дівчина розповідає, що цілу ніч не спала, а коли почула перший вибух, відразу зрозуміла, що відбувається. 

— Я не розгубилася, бо була готова до цього. Я дочекалася восьмої ранку, пішла на вулицю, щоб обміняти гроші, а потім повернулася додому і почала думати, що робити зі своїми тваринами, щоб приєднатися до побратимів на службі. 28 лютого я вже була в частині, — розповідає Олександра.

Посмотреть эту публикацию в Instagram

Публикация от @naemnicaoligarha

Чим займається на службі

Офіційно Олександра перебуває на посаді стрільця, проте володіє багатьма навичками, які допомагають виконувати й іншу роботу.

Це може бути й медицина, й діловодство, якщо там потрібна допомога. Сьогодні я вдома, чекаю на наступну ротацію і поки можу відпочити, — розповідає дівчина.

Олександра розповідає, що інколи зустрічалася з гендерною дискримінацією. 

— Мені пощастило з останнім підрозділом: з першого дня там до мене чудово ставилися. Але до 24 лютого я працювала з різними батальйонами, у яких стикалася з гендерною дискримінацією.

Дівчина також розповідає, що найбільшими складнощами для неї є переживання мами та смерть друзів. Відсутність комфортних умов для неї не проблема, запевняє: це війна, треба бути готовими до всього.

Олександра каже, що найбільше за період повномасштабного вторгнення її вразили друзі. Адже люди втрачали кінцівки, діставали серйозні травми, проте все одно поверталися воювати.

— Мене вразила моя подруга Валентина, яка під обстрілами у Миколаєві продає на ринку овочі, щоб назбирати своєму чоловікові на бронежилет. Мій побратим Андрій, який перебуває на війні, але думає не лише про себе, а й про братів наших менших.

Він забирає з позицій кішок, щоб знайти їм дім. Такі наші люди. І ці люди — обличчя України. За ними наше найкраще та сильне майбутнє, — каже дівчина.

Посмотреть эту публикацию в Instagram

Публикация от @naemnicaoligarha

Що підтримує бойовий дух

Дівчина каже, що українські діти допомагають їй “не зламатися”.

Коли я бачу, як наші діти плачуть, — у мене падає “забрало” (маска середньовічного лицаря для оборони перед боєм — ред.) і ні про який внутрішній надлом не йдеться, — каже Олександра.

Вона наголошує, що ми зобов’язані зробити все, щоб наші діти жили під мирним небом, у вільній та незалежній Україні.

Читати на тему

Творчість змінила на поїздки з гуманітаркою на фронт ще у 2014-му. Історія військової волонтерки Алли Мартинюк

Історія військової волонтерки Алли Мартинюк — мами двох дітей, акторки та співачки.

Уявлення про Україну після війни

Олександра впевнена, що Україна має велике майбутнє. Дівчина каже: ми пишемо історію і тільки нарощуємо свою силу, хоча багато хто думав, що буде навпаки. 

Також вона впевнена, що після війни у людей зміниться багато речей, зокрема світогляд і сприйняття життя.

Я знаю точно, що ще більше почну цінувати кожну мить поруч зі своїми друзями та близькими людьми і той факт, що вони живі. Хоча я завжди їх цінувала, адже мої друзі — моє багатство, — ділиться військова.

Олександра бажає українцям сили й не здаватися, а також не сваритися між собою.

— Найбільша помилка, яку може зробити народ, що воює з країною-агресором, — це розв’язати другу війну всередині країни. Ми всі маємо підтримувати й цінувати одне одного, — наголосила дівчина.

Українські жінки готові жертвувати собою та своєю безпекою заради інших. Раніше ми розповідали історію військової медикині Руслани, яка рятує життя солдатів на передовій.

А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!