Не знаєш, коли побачиш тата: з якими думками засинають діти військових

Діти — ті, хто ніколи не мали побачити війну, а надто зазнати її горя й важкості на собі. Однак сотні тисяч українських дітей на власному досвіді дізналися, що таке війна. У багатьох із них у ЗСУ служать батьки чи інші родичі.

Що відчувають діти? Про що вони постійно думають? З якими думками лягають у свої ліжечка? Про це розповіли Свідомі.

Як живуть діти військових — про що думають щодня

Це діти, які місяцями чи роками чекають на найрідніших з фронту, моніторять усі новини, чи роблять уроки по телефону разом. 16-річний Олександр з Ворожби на Сумщині, це менш як 10 км від кордону з РФ. Йому три роки доводиться вчитися онлайн.

Тато Олександра долучився добровольцем до війська у 2022 році, рідко буває вдома. Хлопець більше розповів про родину:

Усі в моїй родині, крім бабусі, — залізничники. Тож до повномасштабки вечорами, коли всі збирались, ми інколи дивились якісь серіали, у щось грали, ходили до когось у гості — певно, нічого цікавого, все як у звичайних людей.

Він не відразу звернув увагу, що батько хоче долучитися до війська. Мама Олександра була проти. Хлопця поставили перед фактом, коли все було вже вирішено. Тож його батько спершу відправився до Білопілля, а потім — на Донеччину.

До вторгнення через роботу я міг бачити тата раз у два-три місяці, тож спочатку, коли тато служив по місцю, ми навіть почали бачитися частіше, це було класно. Вже зараз бачимося рідко — раз чи два у місяць. Але мені достатньо того, що я знаю, де він і що з ним все добре.

Фото: Свідомі

Серед друзів Олександра близько третини мають батьків у ЗСУ. Він шкодує лише про одне, що замало підтримав батька, коли він пішов служити. Для нього тато — один з найближчих людей. Радіє, що морально батько не зазнав змін через війну, як це інколи трапляється в інших.

— Ми всі живемо новинами: діти мого віку, молодші, бо живемо на прикордонні. Дивно чути, коли люди з інших регіонів кажуть, що новини з фронту не цікавлять, це заважає їм жити. Дратують такі. Кажуть: ми одна країна. Але частина зараз воює, а інша каже “навіщо вони воюють, нехай завершують війну, віддають території”, — каже хлопець.

Читати на тему

По четверо немовлят на поличку: залізничник з Чернівців про евакуацію сиріт у перші дні війни

Роман виїхав у звичайний рейс до Києва 23 лютого 2022 року. А вже наступного дня на нього лягла місія евакуювати місцевих до безпечніших місць.

Катерина (ім’я змінене) — з Харкова, їй 16 років. Разом з молодшим братиком вони щодня хвилюються за тата. Він на фронті з 2014 року, тож коли приїздить — намагаються провести разом якомога більше часу.

Родина дуже любить пікніки, де тато готує для всіх шашлик. А на Різдво готують улюблені салати кожного члена родини. Батьки робили Катерині з братом у дитинстві списки досягнень. Дівчина пригадує, як тато вчив її їздити на велосипеді.

На спортивному майданчику ми проводили години, тато вчив мене кататися. А коли я була дуже маленька, то завжди, коли з татом поруч ходила, брала його за мізинчик, бо в мене ручка маленька, а в нього велика.

Відколи тато пішов на війну, родина у постійній напрузі, а ще відчула на собі моменти, коли потрібна чоловіча допомога вдома. Попри досвід, родина виявилася неготовою до початку повномасштабної війни.

Це як монетка з двох сторін. Ми ніби й розуміли, що в разі чого він може поїхати в будь-який момент, але до цього все одно не можна бути готовим. Бо не знаєш, скільки часу не матимеш змоги бачити тата. І це важко.

Фото: Свідомі

Щоб не провалюватися у погані думки, дівчина постійно намагається чимось себе зайняти та змінювати обстановку. Сходити до подруг, з кимось зустрітися чи поговорити телефоном. Друзі, родичі, однокласники та їхні батьки — усі питають у Катерини про тата.

Тато не бачить нас кожен день, тож коли приїжджає, каже, що я виросла, трошки змінились погляди мої. І ми помічаємо за татом, що й він змінюється — у поведінці, емоціях, переживаннях. Одне за одним це помічаємо.

Дівчина додає, дуже пишається батьком. Розуміє, скільки всього йому доводиться переживати, і це видно зовні. І каже, цінує тих, хто ініціює збори, поширює їх, і розуміє, що військовим потрібна наша підтримка.

Раніше ми розповідали, як 13-річний хлопець врятував життя п’ятьох людей.

А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.
Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.