Один з моргів Дніпра чутно за характерним запахом. Олексій ділиться, що це ще “квіточки” у порівнянні з тим, яких запах в окопах на війні. Олексію 50 років, чоловік відвозить тіла загиблих додому. Усередині автівки морозильна камера. Hromadske ділиться репортажем з місця та історією чоловіка.
Простіше змінити номер, ніж видаляти загиблих побратимів
Чоловік чекає, доки його колеги закінчать оформлення всіх документів. Сьогодні привезли останки чотирьох бійців. Олексій з Фастова, Київської області. Ділиться, що воює з першого дня повномасштабної війни.
Там, де я працював, — броня. Можна було не йти, а ми пішли з братом, і ще 16 чоловіків з нашої роботи. Начальник казав “по дурі”. А ми розуміли — якщо не ми, то хто? Я починав на мінометі, потім як водій возив поранених до медпунктів.
Нещодавно чоловіка попросили підмінити водія місії На щиті. Та продовжує, хоч і хоче за найпершої можливості облишити цю справу. Каже, страшніше везти поранених, ніж уже мертвих.
Особливо, коли той кричить від болю й просить вколоти що-небудь. У нього немає ноги, він стікає кров’ю, а дорога така, що розтрясе й мертвого. Йому вже вкололи, що можна, а він просить іще.
Олексій ділиться, що за останні 3,5 роки вже двічі змінював номер телефону. Адже в Signal йому час від часу приходять сповіщення від друзів, які давно загинули на війні.
Простіше завести новий номер, новий Telagram, Instagram і Messenger, ніж їх видаляти. Їх багато. Дуже багато.
У той день Олексій мав їхати у Білу Церкву та Чернігів. Він не знає імена тих, чиї тіла везе, коли загинули герої і скільки їх тримають у рефрижераторах. Навмисне не заглядає в ці документи. Не ходить на похорони.
Іноді йому доводиться бачити родичів загиблих. Вони у сльозах шукають тіла найрідніших. Чим їм допомогти, чоловік не знає.
Якось жіночка прибігла до холодильників. Десь дізналася, що тіла забиратимуть. Кидалася до всіх, питала, де її син. Плакала. Що їй скажеш? Там повно мертвих, і всі під номерами.
Довезти полеглих — велике завдання. Часто дороги заміновані, їй доводиться намацувати. У містах стало простіше, цивільні часто пропускають такі місії і стають навколішки.
Ситуація постійно міняється. З Харкова їхали, було три тіла, зараз уже п’ять. А загалом в Україні дуже серйозно ставляться до таких речей, як поховання героїв, до повернення їх додому. Іноді іноземці шоковані нами.
З моргу видають тіла на похорон. 56-річний Олександр Ліско прийшов забрати брата. Його Олег понад 10 років захищав країну, а помер удома, бо серце не витримало цих страждань. Хоч Олександр і має право на звільнення зі служби, продовжить свою справу, бо його нікому замінити.
Далі за тілом приходить ще один військових, молодий, і теж по свого рідного брата.
Ми з братом воювали з першого дня вторгнення. Одні з перших добровольців. Разом нас поранено 21 жовтня минулого року, разом повернулися знову на службу. А загинув у кінці серпня по-дурному: потрапив у ДТП під Краматорськом.
Працівник моргу просить допомоги з труною.
Раніше Вікна ділилися, як ідентифікують тіла загиблих в Україні.
Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!