Ворога треба добити лежачим, щоб голови не підійняв: історія психологині Ірини, яка воює на фронті

Її вдома чекає чоловік та двійко дітей. З абсолютно не військової професії — психологині — львів’янка Ірина Клейменова вирушила на фронт, боронити Вітчизну.

Війна для неї розпочалася ще у 2014 році. Тоді ж пішла волонтерити для армії. 24 лютого розпочалося з масованих ракетних ударів території України. Уже за дві години після початку вторгнення Ірина стояла з речами біля військкомату.

А доки їхала туди, дорогою вирішувала низку інших питань: де брати тканину на маскувальні сітки, хто їх буде плестиме тощо.

Жінка згадує: із чоловіком домовилися завчасно, що якщо РФ нападе, то вона одразу йде на фронт. Така в неї вперта та войовнича натура. До того ж у чоловіка є низка проблем зі здоров’ям.

24 лютого до переконання додався ще й імпульс: мене повністю заполонили ненависть і злість до росіян. Тому під військкоматом була я.

Її не одразу взяли до війська. Ірина три дні стояла під військкоматом та доводила, що може бути корисною та ефективною в армії. Військові навчання вона пройшла у дуже пришвидшеному темпі.

Facebook

Жінка трохи знайома зі зброєю: раніше їздила на стрільбища, вміє тримати та користуватися зброєю, проходила курси домедичної допомоги.

Зараз Ірина намагається всіляко підтримувати зв’язок із дітьми: пише та шукає можливості вийти на відеозв’язок. Але таке буває досить рідко, бо там, де Ірина перебуває зараз, зв’язку практично немає.

Читати на тему

Маю кілька чітких правил для виконання цілей — історія сержанта, що втретє приєднався до лав ЗСУ

Розповідаємо історію сержанта та командира підрозділу про виконання бойових завдань.

Жартує навіть на війні

Жінка сміється: на війні змогла схуднути на 25 кг! Тож зараз їй однозначно легше фізично. На фронті згодилися і її психологічні знання: готувала людей до виконання бойових завдань, підіймала бойовий дух.

Мені пощастило бути фактично ядром підрозділу, який виконує бойові завдання на лінії зіткнення.

Але навіть їй буває на фронті важко, хоча спочатку страху не відчувала зовсім. Але якщо щось таке й відбувається — в паніку не впадає.

— Після якихось подій ми сидимо, говоримо або мовчимо. З ними я можу говорити відверто про багато речей — про страх чи біль. Це такий тип дружби, якого я раніше не зустрічала.

Коли ж усе закінчиться, я багато говоритиму з іншими психологами. Є про що.

Зараз Ірина каже, що багато які думки змінилися в її голові після початку служби та війни. Насамперед утвердилося розуміння, що під час спільної небезпеки стають неважливими попередні незгоди стосовно політики та релігії. Бо є спільний ворог, і його треба здолати.

А ще вона радіє, що Україна стала великим трендом — бо хто б міг подумати, що ми перемагатимемо величезну РФ.

Facebook

Найбільше вона чекає перемоги. Після неї поїде містами України: зізнається, що бачила багато наших міст та обласних центрів до війни, і зараз бачить їх після відступу російських військ. Хоче мати й таку згадку.

— І хочу передати дітям, що буде, якщо не готуєшся до нападу ворога завчасно. Ми зробимо все для того, щоб наступні покоління не воювали, але вони повинні бути завжди готовими, що ворог може підняти голову.

Цій війні не три місяці й не вісім років, а років триста. І я думаю, що треба добити ворога. І добити — лежачим, щоб він більше не підвівся.

Кожен українець зараз має бути на своєму місці: в тилу це чи на фронті — хто та за яких умов буде найбільш ефективним. Наша інша героїня під звуки сирен допомагає з’являтися на світ іншим маленьким українцям. Про її роботу ми говорили в іншому матеріалі.

Підписуйся на наш Telegram та стеж за останніми новинами!