Турбуюся про всіх моїх “котиків”: історія бойової медикині Ольги на псевдо Колібрі

Про неймовірність українців можна говорити так само довго, як і про те, як тече вода та горить вогонь. Ця історія про старшу бойову медикиню Ольгу на псевдо Колібрі. До початку повномасштабної війни вона працювала дитячою лікаркою, а нині стала на захист своєї держави.

Історія бойової медикині Ольги на псевдо Колібрі

Історією Ольги поділився Охматдит, адже саме там вона працювала дитячою психологинею в онкологічному відділенні. Військова допомагала дітям відновлювати функції мозку після операцій.

На початку повномасштабної війни Ольга працювала в лікарні з пораненими дітьми та їхніми батьками, а також із постраждалим персоналом. А коли зрозуміла, що на фронті не вистачає медиків, почала тренуватися.

Ольга закінчила повний курс тактичної медицини “від поранення до шпиталю”, включно з польовою хірургією, і долучилася до спротиву.

Родина жінки непросто сприйняла її рішення вступити до лав ЗСУ. Проте близькі пишаються нею, підтримують та розуміють важливість служби. Вдома на Ольгу чекають чоловік та діти.

Читати на тему

Мусимо потім бути гідними пам’яті тих, хто загинув: історія воєнної кореспондентки про людей війни

Доводилося ночувати у бліндажі, бути під обстрілами, чути розповіді про загиблих, але це не глибоке занурення у зону бойових дій. Втім, і такого досить, щоб зрозуміти, як нашим військовим складно, — говорить Анастасія.

Своїм рідним я сказала, що армія — це те місце, де я можу максимально допомогти, і лишилася у війську. Як бойовий медик, я турбуюся про всіх моїх “котиків”.

В обов’язки Колібрі входить слідкувати за станом здоров’я військових, працювати на позиціях, виїздити на евакуацію. Про себе жінка каже, що вона не той боєць, який сидітиме на гальорці.

Ольга розуміє, що прийшла на війну, тому хоче бути на передовій, щоб надавати першу допомогу військовим, які цього потребують, і рятувати життя. Бо кожний(-а) врятований(-а) — це чийсь батько, мати, дитина, кого чекають вдома. А для тих, у кого ще немає родини, — можливість її створити і продовжити козацький рід, розповідає жінка.

Україна — понад усе! І вся вона в моєму серці, якому боляче за її подальшу долю. Ми робимо важливу справу, кожен на своєму фронті: і побратими, і волонтери, яким щира вдячність за допомогу.

Раніше ми розповідали історію морпіха, який вижив після того, як куля пройшла навиліт мозку.

А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!