Деякі діти не бачили цього світу без війни. Восьмирічна Віка народилась під звуки обстрілів, а рюкзак у перший клас збирала під вибухи. Вона родом з прифронтової Авдіївки, і єдине, що приносило почуття спокою та стабільності, то була школа, якої, ймовірно, більше немає. У мене там були друзі. Я там малювала, грала, вчилася. Мені подобалась математика та українська, — говорить Віка. Як розповідає мама дівчинки Ганна для UNICEF, від початку повномасштабного вторгнення жити у місті стало просто нестерпно, а тривога за життя усіх трьох дітей стала ще більшою. Спочатку жінка заклала вікна мішками з піском, потім через нестачу продуктів доводилось пекти хліб з манної крупи. Ліків теж було недостатньо. Два довгих місяці родина прожила у підвалі без сонячного світла. Лише час від часу можна було підійти до дверей, щоб подихати свіжим повітрям. Все вибухало. Нас там могло завалити, — згадує дівчинка. Однак іноді мамі доводилось виходити на вулицю й під час обстрілів, щоб принести води чи сходити в магазин. Іншого варіанту просто не було. Ганна згадує, як востаннє їй доводилось вийти за продуктами: Пам’ятаю, як по спині побігли мурашки, як затремтіли руки. Я дуже боялася за дітей. Тому в квітні жінка наважилася вивезти дітей з міста. Проте евакуація для її сім’ї стала ще одним випробуванням. Очікування на автобус припало на час нових обстрілів міста. Ворог нещадно гатив з артилерії, й матері з дітьми довелося просто повзти від стрілянини. Тут не стріляють Тепер сім’я в безпеці у маленькому селі на Черкащині. Восьмирічна Віка живе з мамою та меншими братиком і сестричкою у частині будинку, яку виділили для них рідні. Мені подобається тут. Тут багато місця, хороша погода, влітку ми ходитимемо на річку купатися. І тут не стріляють. Дівчинка повертається потроху до звичного життя, займається читанням та прописами. З’явились навіть плани на майбутнє — піти в нову школу та зустріти нових друзів. Читати на тему Найстрашніше було не бачити одне одного — історія мами та її двох синів-близнюків, яким дивом врятували зір після вибухової хвилі У дитини одне око вибило вибуховою хвилею. Обидва сини були налякані, – розповідає Оксана про той день, коли ледь не втратила зір. Та все ж сум за минулим, мирною і такою звичною буденністю наздоганяє, і дитина поринає у спогади про школу в Авдіївці, однокласників та вчителів, що залишились у зоні бойових дій. Вдома, напевно, хтось із моїх однокласників залишається у підвалі й не виходить, а хтось поїхав. Сподіваюся, що зі школою все гаразд, що її не розбили. Щоб не давати доньці сумувати, Ганна купила Віці чорне цуценя, яке намагається нагадати дівчинці, що вона досі дитина, а життя триває. А щасливим його зможе зробити щонайменше сам песик. Вона однаково лишається дитиною і навіть під час війни намагається тримати в серці позитив, — каже Ганна. Нагадаємо, раніше мама єдиної в Україні п’ятірні розповіла про порятунок дітей від війни та переїзд до Португалії. Теги: війна в Україні, День захисту прав дітей, Донеччина, Життєві історії, Україна Якщо побачили помилку, виділіть її, будь ласка, та натисніть Ctrl + Enter
Читати на тему Найстрашніше було не бачити одне одного — історія мами та її двох синів-близнюків, яким дивом врятували зір після вибухової хвилі У дитини одне око вибило вибуховою хвилею. Обидва сини були налякані, – розповідає Оксана про той день, коли ледь не втратила зір.