Першокласниця з Авдіївки: історія восьмирічної Віки, яка не бачила мирної України

Деякі діти не бачили цього світу без війни. Восьмирічна Віка народилась під звуки обстрілів, а рюкзак у перший клас збирала під вибухи. Вона родом з прифронтової Авдіївки, і єдине, що приносило почуття спокою та стабільності, то була школа, якої, ймовірно, більше немає.

У мене там були друзі. Я там малювала, грала, вчилася. Мені подобалась математика та українська, — говорить Віка.

Як розповідає мама дівчинки Ганна для UNICEF, від початку повномасштабного вторгнення жити у місті стало просто нестерпно, а тривога за життя усіх трьох дітей стала ще більшою.

Спочатку жінка заклала вікна мішками з піском, потім через нестачу продуктів доводилось пекти хліб з манної крупи. Ліків теж було недостатньо.

Два довгих місяці родина прожила у підвалі без сонячного світла. Лише час від часу можна було підійти до дверей, щоб подихати свіжим повітрям.

Все вибухало. Нас там могло завалити, — згадує дівчинка.

Однак іноді мамі доводилось виходити на вулицю й під час обстрілів, щоб принести води чи сходити в магазин. Іншого варіанту просто не було.

Ганна згадує, як востаннє їй доводилось вийти за продуктами:

Пам’ятаю, як по спині побігли мурашки, як затремтіли руки. Я дуже боялася за дітей.

Тому в квітні жінка наважилася вивезти дітей з міста. Проте евакуація для її сім’ї стала ще одним випробуванням. Очікування на автобус припало на час нових обстрілів міста. Ворог нещадно гатив з артилерії, й матері з дітьми довелося просто повзти від стрілянини.

Тут не стріляють

Тепер сім’я в безпеці у маленькому селі на Черкащині. Восьмирічна Віка живе з мамою та меншими братиком і сестричкою у частині будинку, яку виділили для них рідні.

Мені подобається тут. Тут багато місця, хороша погода, влітку ми ходитимемо на річку купатися. І тут не стріляють.

Дівчинка повертається потроху до звичного життя, займається читанням та прописами. З’явились навіть плани на майбутнє — піти в нову школу та зустріти нових друзів.

Читати на тему

Найстрашніше було не бачити одне одного — історія мами та її двох синів-близнюків, яким дивом врятували зір після вибухової хвилі

У дитини одне око вибило вибуховою хвилею. Обидва сини були налякані, – розповідає Оксана про той день, коли ледь не втратила зір.

Та все ж сум за минулим, мирною і такою звичною буденністю наздоганяє, і дитина поринає у спогади про школу в Авдіївці, однокласників та вчителів, що залишились у зоні бойових дій.

Вдома, напевно, хтось із моїх однокласників залишається у підвалі й не виходить, а хтось поїхав. Сподіваюся, що зі школою все гаразд, що її не розбили.

Щоб не давати доньці сумувати, Ганна купила Віці чорне цуценя, яке намагається нагадати дівчинці, що вона досі дитина, а життя триває. А щасливим його зможе зробити щонайменше сам песик.

Вона однаково лишається дитиною і навіть під час війни намагається тримати в серці позитив, — каже Ганна.

Нагадаємо, раніше мама єдиної в Україні п’ятірні розповіла про порятунок дітей від війни та переїзд до Португалії.