Гроші це папір, а люди — найдорогоцінніше. Неймовірна історія стійкості жінки, яка годувала дітей на Азовсталі

Гроші втратили цінність, а хліб став найсмачнішим. Так змінились життєві цінності сотень тисяч людей у Маріуполі. Однією з них була й Наталя Бабеуш, яка два місяці прожила на Азовсталі та щодня готувала на жителів підземелля їжу.

Навіть у тому пеклі вона намагалась подарувати людям якусь радість. Ділиться, що їй потрібно було щось робити, тому спочатку прибирала, а потім малювала та готувала на всіх.

Діти дуже часто просили печива чи тістечок, але у Наталі не було продуктів, щоб їх виготовити. Тому разом з малечею почала малювати їжу з мирного життя. Іноді все ж таки вдавалось щось приготувати.

Так, одного разу маленький хлопчик намалював піцу та повісив свій шедевр прямісінько над головою Наталі, поки вона спала. Жінка почала збирати продукти у людей, і врешті приготувати піцу їй вдалось.

Ще один випадок, що вразив Наталю — коли вдалось напекти оладків та знайти варення. Тоді діти говорили, що це і є тістечка. Подія прирівнювалась до свята.

Кожного разу доводилось ризикувати власним життям, оскільки, щоб накуховарити щось, потрібно було піднятись зі сховища. Тому Наталя більше нікого не допускала до цього процесу, щоб не наражати на небезпеку.

Найчастіше жінка варила суп із сухпайків та консервів. Говорить, що у мирний час він навіть не міг вважатись їстівним, але тоді був найсмачнішим із того що було доступне. Склянка такої суміші була денною порцією їжі для однієї людини.

А коли повномасштабна війна лише розпочалась, Наталя дуже сподівалась, що все буде як у 2014 році, і її рідне місто швидко вдасться звільнити від російських окупантів.

Тому, навіть коли почались масовані обстріли, разом із чоловіком планувала лишитись в бункері на Азовсталі тільки на два дні. Спорядилась відповідно до планів — котлети та півбуханки хліба. Однак це все, що лишилося з нею на довгі два місяці.

Читати на тему

”Я не бачу тут жодної позитивної картини”. Історія художника з Маріуполя, який зобразив пережите у мистецтві

Розповідаємо історію художника Павла Пономаренка. Як чоловік почав творити під час війни.

Раніше сім’я теж усі дні проводила на заводі, оскільки Наталя працювала на ньому машиністом котлів, а її чоловік — електриком. Однак тепер пара не займалась своєю звичною роботою, а радше раз-у-раз здригалась від вибухів та обстрілів, що не припинялись ні на день.

Надії, що вдасться вийти живими ставало не так багато, але вдавалось іноді мріяти, що хотілося б з’їсти, коли будуть на підконтрольній території. Хтось хотів ковбаси, комусь марились цукерки, а Наталя найбільше мріяла про хліб.

Як тільки потрапили на підконтрольну територію, чоловік побіг і купив масла. Всі їли ковбасу, а я хліб із маслом.

Тепер звички жінки кардинально змінились, як і її погляди на життя. Багатьох близьких та друзів не стало.

Гроші це папір, а люди — найдорогоцінніше, що може бути в житті.

Наталя так і не забуває про режим виживання. Косметикою не користується, забула й про колись улюблені сукні. Лише на спині завжди висить тривожний рюкзак.

Крім того, доводиться уникати яскравого сонячного світла, оскільки очі досі болять від нього після місяців у підземеллі. Однак тепер Наталя має велику мрію — написати посібник із військово-медичної підготовки, бо на власному досвіді знає, як виживати у надскладних нелюдських умовах.

А декому доводиться не лише виживати, але й битись з окупантами вже вісім років. Читай історію Героя України Кирила Вереса про роботу на передовій та амбітні плани.

А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!