Село Кам’янка на сході України, звідки російська армія давно відступила, залишається місцем смертельної небезпеки.
Після виснажливих боїв, місячної окупації та відходу військ Путіна, населений пункт перетворився на територію руїн і мінних полів.
До війни тут жило 1200 осіб, нині — трохи більше сотні. Мешканці борються за виживання та пам’ять серед тотальної руйнації. DW показали шматочок життя у цьому смертельно небезпечному населеному пункті.
Життя у тіні мінної небезпеки
Для більшості мешканців, як-от подружжя Василь та Тетяна Грушка, виживання залежить від землі та власного городу.
Вони продали худобу і свиней, оскільки поля стали занадто небезпечними, і тепер вирощують лише птицю та овочі у теплицях.
— Туди мені не йдемо, тому що там не знаю, що, — каже Василь про ділянку землі, яку більше не обробляють через ризик підриву.
На жаль, Грушки обоє серйозно постраждали від мін:
- Василь втратив ногу у жовтні 2022 року, коли збирав ящики з боєприпасами на дрова. Після ампутації та інсульту він, завдяки догляду родини та протезу від благодійної організації, знову навчився ходити.
- Тетяна підірвалася на міні 4 червня минулого року, в її день народження, коли косила сіно. Син перев’язав їй ногу, що, ймовірно, врятувало їй життя.
Попри травми та постійний біль від проблем із протезом, подружжя відмовляється залишати свій дім. Робота в саду допомагає їм залишатися у формі.
Спогади про окупацію та боротьба зі стереотипами
Василь і Тетяна згадують жахи окупації. Коли росіяни прийшли, вони ховалися в льоху із сином та сусідом.
Солдати витягли їх звідти й повели до магазину. Василь пригадує, як по рації почув команду:
Розстріляти… в живих не залишати нікого.
У хаосі, завдяки чотирьом чоловікам, які почали стріляти, родині вдалося втекти до окупованого Ізюма.
Василь, хвилюючись за ферму, повернувся до зруйнованої Кам’янки, де місяць перебував без зв’язку та електрики.
Він залишався до відходу росіян. Через це частина мешканців, що виїхала, досі називає його “колаборантом”, що він рішуче заперечує.
Розмінування та зруйнована інфраструктура
Сільські території Кам’янки вкриті мінами, які росіяни розкидали за допомогою вертольотів та мінометів.
Особливу небезпеку становлять міни-пелюстки, які важко виявити металошукачами.
Місцевий мешканець Володимир ремонтує свій будинок, навмисно зруйнований окупантами.
Символом їхньої присутності є буква “Z” на воротах. Його сестра зібрала на їхній території понад 50 мін.
Володимир отримав від держави 300 тисяч гривень на відновлення, але, зважаючи на стан села, не бачить тут перспектив.
Навіть після звільнення інфраструктура вкрай обмежена: автобус ходить рідко, школи немає, а дитячий майданчик замінований.
Хоча в Кам’янці знову з’явилися електрика та стільниковий зв’язок, село залишається на межі виживання.
Дитинство серед руїн і тяжка втрата
Артем — один із небагатьох дітей, що залишилися. Він вивчає англійську онлайн, мріючи про майбутнє далеко від Кам’янки.
Хоча йому подобається грати з близнюками Максимом та Єгором, вони більше не можуть вільно гуляти, як раніше.
Мати Артема, Таня, пережила трагедію. Вона виїжджала з родиною на захід, але туга за домом змусила повернутися.
Вони дізналися, що їхній будинок зруйнований, а батька Тані вбили. Їй розповіли, що його тіло було переїхане танком.
Таня щодня бачить понівечену машину, в якій загинув батько, але, попри все, не хоче залишати рідний дім, де її син почувається добре.
У масштабах країни: за оцінками, більше п’ятої частини території України заміновано.
Організації з розмінування, як-от ФСД, працюють над усуненням цієї загрози, використовуючи дистанційно керовану техніку, хоча й розуміють, що ця робота, яка може коштувати людське життя, вимагає часу та обережності.
А як розпізнати міни та вберегтися від їхнього впливу, ми розповідали раніше.
Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!