Максим Буткевич розповів про умови в російському полоні

Повторив історію прадіда: правозахисник Максим Буткевич про голод і знущання у російському полоні

Правозахисник та військовий, який пройшов російський полон, Максим Буткевич розповідає, найбільше у російській неволі мріяв побачити український прапор. Максим доєднався до війська у перші дні повномасштабної війни.

Його історією про пережите у полоні поділилося DW.

Максим Буткевич про полон

Максим брав участь у звільненні Київщини, а потім потрапив на Схід. 21 червня 2022 року він потрапив у полон, де провів 2 роки й 4 місяці. Його утримували на Луганщині.

Полон — це одне суцільне порушення прав людини, особливо якщо ми говоримо про той полон, в якому був я. Перші місяці особливо умови були жахливі.

— Їжа була тричі на день, вона була гидотна. І порції були дуже малі. Ми ледь засинали через те, що нам хотілося їсти. Коли ввечері був відбій, ми мали лежати й засинати. Ми заснути не могли, бо щойно заплющували очі, бачили їжу, — пригадує Максим.

Чоловік розповідає, предметів гігієни жодних не було, нігті доводилося вкорочувати об бетонні стіни. Туалетного паперу також не було, тюремні роби видали за кілька місяців полону. В усіх українських військових забирали взуття, бо воно краще за російське.

Червоний Хрест не приходив, зв’язку зі світом Максим не мав. На допитах до всіх застосовували погрози, і майже всіх били.

Це побиття, ураження електричним струмом, копняки, удари, гумові кийки.

Читати на тему

Хотіли випалити моє тату герба: історія Юліана Пилипея про пережите у полоні та звинувачення в роботі на ЦРУ

В якому стані наші бійці у російському полоні? І що допомагає їм триматися?

Листи дозволили лише у квітні 2024, за майже два роки у полоні. Чоловік привіз додому кількасот листів від рідних і незнайомих людей. Прямого листування з Україною не було. Максим проводить аналогію зі своїм прадідом, якого розстріляли НКВС, адже його теж змушували підписувати протоколи про те, чого він не робив.

Система та сама, не змінилась. Те, що робилося під час великого терору — НКВС, МДБ, КДБ потім ФСБ — люди змінювалися, покоління минали, почалося нове тисячоліття, а це лишилося. Те, що сталося з прадідом, сталося зі мною.

Максим ділиться, у полоні відчував, що йому не доведеться відсиджувати весь російський термін, і що про наших бійців не забули.

Попри все, Максим Буткевич переконаний, що перемови з Росією почнуться. Однак вони не мають заморозити війну, адже Росія зміцніє і нападе знову. На його думку, партнери не розуміють, що РФ виконує лише те, що приносить їй вигоду.