Двічі йшов на фронт та отримав поранення, але не здається! Історія полковника Петра Потєхіна

Ми продовжуємо розповідати про наших героїв. Сьогодні ти дізнаєшся історію десантника, полковника Збройних сил України Петра Потєхіна. Ще у 2014 році він обороняв Савур-Могилу, був поранений і після реабілітації очолив навчально-оздоровчий комплекс Київського військового ліцею імені Івана Богуна. 

Але коли Росія почала повномасштабний наступ, він попросився у Головнокомандувача добровольцем на передову. 

— 25 лютого я доповів Валерію Залужному, що особовий склад: діти, сім’ї — евакуйовані. У мене в розпорядженні 16 автоматів, невелика кількість офіцерів. Що я готовий виконувати завдання, — згадує Потєхін.

Чоловік погодинно пам’ятає початок повномасштабної війни. Спочатку евакуювали ліцеїстів, а потім разом з викладачами організовували оборону і навчального закладу, і південно-західних передмість столиці. Використовували навіть власну музейну техніку: танки та бронетранспортери.

— Я вирішив зробити направлений вибух, поставити танк вздовж дороги. Під мішками замаскувати протитанкові міни. І коли піде противник — підірвати, — ділиться Петро.

Як знову потрапив на фронт

Після звільнення Київщини від російських загарбників чоловік звернувся до Головнокомандувача з проханням відправити його на передову. Він отримав дозвіл та наказ, тому разом зі своїм зятем, теж добровольцем, вирушили на Харківщину. 

Там досвідченому полковнику запропонували посаду заступника командира батальйону Національної гвардії. Проте він сказав не звертати увагу на його вік, досвід та звання — прибув добровольцем.

Свої завдання полковник Потєхін виконував завзято. За місяць його підрозділ не лише втримав лінію фронту на півночі Харківщини, але й, отримавши підсилення та важке озброєння, звільнив кілька населених пунктів у “сірій зоні”.

Читати на тему

Подорож могла бути фатально короткою — історія військового, який евакуювався з окупованої Херсонщини

Розповідаємо історію військового, який отримав поранення, але зміг вилікуватися та виїхати з окупованої Херсонщини.

Як отримав поранення

28 травня, маючи лише 40 бійців та чотири БТРи, мали взяти штурмом населений пункт Цупівка, де росіяни дуже добре укріпилися. Початок операції був вдалий, але без підмоги інших підрозділів довести до кінця її не вдалося. Полковник Потєхін, рятуючи бійця, у якого влучив російський кулеметник, сам отримав важкі поранення обох ніг та в живіт.

— Я втратив свідомість. Отямився, коли мене перетягували через річку, яку ми перейшли в брід. Холодна вода дала мені якісь сили.

Я відкрив очі й сказав своєму зятю, що у мене купа документів у бронежилеті, які потрібно передати керівництву. Що у жодному разі їх не має захопити противник, — згадує Потєхін.

Важливі документи врятували. А полковник потрапив у шпиталь. У харківській реанімації його вчасно знайшла старша донька і врятувала від ампутації ніг. Усі три тижні у Харкові поряд була і дружина Тетяна.

За півроку у шпиталях вдалося повністю вилікувати ліву ногу, ще триває боротьба за праву. Та попри все, полковник Потєхін налаштований оптимістично і знову рветься у бій.

— Я спілкувався із Залужним щодо цього. Він сказав, що я залишусь у Збройних силах України. Головне зараз — вилікуватись, зупинити інфекцію, щоб вона не перекинулась на кістку. Ми боремося. Я сподіваюсь, що ми переможемо, — каже чоловік.

Раніше ми розповідали історію шеф-кухаря з Дніпра, який покинув усе і пішов на війну.

А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!