Військовий медик Тетяна на позивний Ляля на війні не вперше. Цього разу — у складі 72-ї окремої механізованої бригади ім. Чорних Запорожців.
Жінка нагадує: війна почалася ще навесні 2014-го. Але тоді все було інакше.
У мене були 200-ті раніше, але то все було по-іншому. На Сході інша була війна, — каже Тетяна.
Вона наголошує: те, що довелося пережити на Київщині, гірше за пекло. Разом працювали Гради, артилерія, літаки, вертольоти, танки, ще й кулі літали.
— Це дуже складно, — зізнається медик.
Три ротації на Сході, але, чесно, такого пекла не бачила!
Ляля розповідає, що такої ж думки дотримуються і хлопці-побратими, які на війні з 2014 року.
До лав 72-ї бригади Тетяна прийшла сама 18 лютого, знаючи, що повномасштабний наступ буде. На “тімбілдінг” у жінки було лише десять днів.
Але коли поруч із тобою побратими — достатньо й одного дня, — каже жінка.
Пригадала військовий медик історію колеги Ангеліни Євдокімової, яку вбили у Тетяни на очах. Це сталося 28 лютого.
Налетіли вертольоти і почали нас розстрілювати.
Поряд з медиками було троє поранених. Одному надавала допомогу Ляля, ще один сказав, що він “легкий”, а третій — кликав по допомогу. Ангеліна одразу вистрибнула до пораненого. І саме в цей час ворожий вертоліт пішов на другий бойовий захід.
Хлопці-військові постраждали від осколків ракети, але ушкодження не були критичними. Один із поранених вже повернувся до лав захисників. Але Ангеліну того дня врятувати не вдалося.
Світла пам’ять захисникам і захисницям, що поклали голови за Україну!
На жаль, це не єдина трагічна історія цієї війни. Читай про ще одного відважного медика: історія Ольги Семидьянової, матері 12 дітей, яка загинула в боях за Україну.