Чужих дітей не буває! Волонтери врятували дітей, а жінка прихистила їх у себе: історія, що вражає

Буденний героїзм — це вивозити незнайомих людей з-під обстрілів, а звичайна людяність — це прихистити нерідних дітей, бо, дивлячись на них, крається серце.

У Запоріжжі волонтери наважилися на складну евакуацію з понівеченого Гуляйполя дівчинки, її хворого брата та дідуся малечі, в якого через постійні обстріли стався інсульт. Чоловіка доправили до лікарні, а знедоленим діткам майже одразу вдалося знайти названу родину: їх узяла до себе така ж переселенка з Гуляйполя: каже — не могла вчинити інакше.

Маріуполець Ярослав із гордістю показує прикрашений світлинами затишний гуманітарний штаб, де він з однодумцями чотири місяці допомагають нужденним.

— Люди можуть приходити вибирати собі речі, дитячі речі абсолютно безкоштовно, взуття.

Саме в цьому штабі доброчинці планують свої ризиковані плани евакуації бусиком людей з гарячих точок. Останній такий порятунок кілька днів тому видався вельми складним. Насамперед — морально.

Звісно, тривога була, як вони сприймуть нову сім’ю.

Як усе було?

Волонтери дізнались: у Гуляйполі, під обстрілами, мешкає непевна родина: мати пиячить, діти не доглянуті та дідусь, що, як міг, опікувався малечею, але його розбив інсульт. Хлопці рушили на допомогу.

Мати 14-річного Дмитрика, в якого тяжка недуга, та 11-річної Алінки не роздумуючи погодилася віддати дітей волонтерам. Їхнього дідуся забирають до лікарні.

Волонтери кажуть — перш ніж евакуювати з-під бомб дітей, порадилися з юристами та поставили до відома соцслужби. У Запоріжжі братикові та сестричці  одразу знайшли прихисток.

Нова сім’я

Алінку та Дмитрика погодилася прийняти товаришка волонтерів, така сама переселенка з Гуляйполя пані Марина Пурик, яка виховала трьох своїх дітей. Та коли розповідає про названих, не стримує сліз.

— Я їх на деякий час взяла, бо мені так їх шкода. Я досі не розумію, як мати могла їх залишити просто під обстрілами.

Ці діти просто б зачахли, якби у них не було рідної душі поряд.

Волонтери твердять — зважаючи на складний діагноз Дмитрика, його могли б забрати до спецінтернату, якби не прихисток пані Марини. І він, наче відчуваючи це, до жінки вже прикипів.

Читати на тему

Волонтер Червоного Хреста втік з-під обстрілів у Маріуполі й тепер допомагає таким же біженцям, як він сам: історія Івана Крисанова

Волонтер Червоного Хреста ледве вибрався з Маріуполя і тепер допомагає таким, як він сам, в Івано-Франківську.

Волонтер В’ячеслав Панасюк зауважує: діти прикипіли до Марини не просто так.

— Я знаю, що діти-аутисти звикають до людей, які добре ставляться до них. Тому що вони по-іншому бачать цей світ. І Дмитрик так звик до Марини, навіть за один день. Почав обіймати, її слухати, це дуже добрий знак.

Алінка теж потроху освоюється у новій родині. Малює та плете браслетики. А ще — мріє про мир та щоб дідусь Іван одужав.

Пані Марина каже, що нині оформлює у соцслужбі тимчасове опікунство над Алінкою та Дмитриком. Та запевняє — прихищатиме нерідних знедолених діток стільки, скільки знадобиться.

Якщо ти теж не хочеш залишатися осторонь або бажаєш прихистити дитину, що залишилася без батьківської опіки у себе, то звернись до нашого матеріалу, де ми розповідали всі тонкощі процедури.

Підписуйся на наш Telegram та слідкуй за останніми новинами.