Коли літак сідає — затримую дихання: історія українки, яка працює з МіГ-29

Кожній і кожному з нас хочеться, аби нашу роботу бачили та цінували. Дуже легко, коли ти публічний — тебе бачать по телевізору, у фільмах чи на політичних брифінгах.

Проте не всі з нас, хто виконує складну і важливу роботу, від якої залежать людські життя, надто під час війни, у фокусі уваги. Ми ж хочемо розповідати більше про тих жінок, які взяли на свої плечі складну і високоточну роботу.

Про професії та жінок, без яких не сталося б важливих операцій, не працювали б станції, і не літали б дрони. Сьогодні нашою героїнею стане жінка, яка готує винищувачі до зльоту. Від її титанічної та скрупульозної роботи залежать життя наших пілотів. Знайомся!

Цей матеріал є частиною спецпроекту Вікон за назвою Невидимі жінки. У ньому ти знайдеш історії українок, чия праця часто залишається в тіні — шахтарок, працівниць авіапідприємств, машиністок, реабілітологинь, науковиць. Говоримо про героїнь нашого часу в тилу.

Шлях до військового життя

Альона Шепеленко — старший технік у 114-й бригаді тактичної авіації. Жінка працює з винищувачами МіГ-29 та навчальними літаками L-39 Альбатрос. Нам вдалося поспілкуватися з нею та дізнатися більше про таку незвичайну, затребувану і дуже відповідальну роботу.

Від точності, контролю та умінь Альони залежать успішні бойові вильоти наших пілотів, які боронять українське небо. Тож ділимося з тобою історією Альони, яка справді надихає.

Альона розповідає, що вона перша військовослужбовиця у родині. Завжди мріяла пов’язати своє життя з оборонною сферою, попри те, що серед рідних ніхто про це не думав. Та спершу сталося не так, як хотілося, і Альона вступила до КНУКіМ.

Душа лежала до такої якоїсь небанальної професії. Я мріяла взагалі бути слідчою, але на той момент не знала, що військовими бувають і жінки, і що вони теж можуть служити в армії.

Фото: Начальник групи комунікацій 114 бригади тактичної авіації Роман Ющак

Під час навчання вже на останньому курсі трапилися події Майдану, а згодом і початок війни з Росією. Війна стала вирішальною, адже саме тоді жінка усвідомила, що більше не може чекати та відкладати свою мрію — у 2015 році вона підписала контракт із ЗСУ.

Це, мабуть, було найшвидше ухвалене рішення в моєму житті — без якихось роздумів, сумнівів. Спершу я була діловодом, теж у частині Повітряних Сил. Там я, мабуть, і закохалася у цей вид Збройних сил.

Так почалася кар’єра військової. Спершу Альона була солдатом, потім — старшим солдатом. А згодом почала розуміти, що для неї цього замало. Тому жінка вступила у Харківський національний університет Повітряних сил імені Івана Кожедуба — на спеціальність літаки, двигуни та вертольоти.

Унікальність роботи

Під час навчання Альона познайомилася з майбутнім чоловіком, нині вони працюють разом. Після випуску пара вибрала одну військову частину.

Я служу на посаді старшого техніка обслуговування літаків, двигунів та засобів аварійного покидання літака. А чоловік — старший авіаційний технік. Виходить так, що чоловік випускає літак у політ і зустрічає його. А я займаюся вже міжпольотним контролем.

— Тобто, я аналізую польотні дані, інформацію по польоту, наприклад, тиск мастила, КСА двигунів, палива, його віброшвидкість… Основні показники літака, які суперважливі для його справного стану. І це дає дозвіл на випуск літака в повітря, — розповідає Альона.

Альона ділиться, з новими літаками, які передали Україні партнери, працювати ще не доводилося.

Насправді я дуже люблю те, що роблю. Те, що я бачу кожен день, це неймовірно! Знаєте, коли літак іде в повітря, а потім сідає, це, по-перше, дуже красиво, а по-друге — дихання якось затримується.

Попри те, що за літаками доводиться стежити щодня, такі краєвиди ніколи не набридають, і звикнути до них неможливо. Свою роботу Альона називає системною — у неї є чіткий перелік завдань, якого вона має дотримуватися.

Фото: Начальник групи комунікацій 114 бригади тактичної авіації Роман Ющак

Наприклад, перевіряти крісла катапультування у винищувачі — це надважливо, адже від його справності залежить життя льотчика у випадку позаштатної ситуації.

І такі випадки траплялися! На щастя, всі пілоти поверталися живими. Однак з одним із них сталася саме така позаштатна ситуація, коли довелося катапультуватися. Справне крісло врятувало життя пілоту.

Інженерно-авіаційна служба — це взагалі дуже великий механізм. Це як годинник, знаєте. Від кожного маленького або великого елемента залежить робота усієї системи загалом.

(Не) жіноча робота?

— Жінка в армії, як на мене, — це про якусь ефективність, цілеспрямованість і супервідповідальність. Звісно, не можна ототожнювати, бо я більше схиляюся до того, що кожен індивідуальний. І кожен має займатися, тим, що любить. Тобто ти гарно робиш свою роботу і до тебе немає жодних зауважень. І неважливо, ти жінка чи чоловік, — ділиться Альона.

У підрозділі Альони на 80 чоловіків служить п’ять жінок. Альона звертає увагу, що нині жінки — дуже сильні, і можуть впоратися з будь-якою роботою.

Коли я доєдналася до Збройних сил, я побачила скільки жінок проходить службу, наскільки це класні спеціалістки, наскільки добре роблять свою роботу. Про це потрібно говорити. Не потрібно ділити спеціальності на чоловічі та жіночі, потрібно дивитися на якості людини!

Попри те, що за свій довгий шлях у війську Альона неодноразово стикалася зі стереотипами та заниженими очікуваннями у свій бік, ділиться, що зараз усе почало змінюватися. На це впливає зокрема і молодь, яка активніше долучається до війська.

Читати на тему

Моє серце — на атомній станції: інженерка про втечу з окупації й робочі ризики нежіночої професії

Як це — працювати в серці атомної станції, і що страшніше радіація чи окупація, читай у матеріалі.

Авіація і материнство

Жінки на службі часто мають поєднувати материнство і свої робочі обов’язки. У момент, коли почалася повномасштабна війна, Альона була в декреті. У неї народилася донечка. Тож з усіма складнощами перебазування літаків стикнувся її коханий.

Альона розповідає: 24 лютого 2022 розділило життя на до та після. Вона відчувала, що має оберігати свою дитину і бути поруч, та водночас кликав обов’язок захищати країну.

Я давала присягу на оборону, на відданість українському народу, тому довго в декреті я не просиділа. Пробула, мабуть, рік і вісім місяців. І у 2023 році повернулася на службу.

Фото: Начальник групи комунікацій 114 бригади тактичної авіації Роман Ющак

Як вдається відновлюватися після роботи

Альона розповідає, що нині робота триває постійно, 24/7. Відновлюватися їй допомагає читання в тиші — наприклад, психології чи романів. Альоні цікаво занурюватися у психологію та досліджувати психотипи та особистості людей.

А більше мене відновлює моя дитина, коли я дивлюся на її посмішку, як вона мене зустрічає, як розповідає, що в садочку на прогулянці бачила, як летів літачок.

— Думає, що тато в неї пілот і говорить, що то він летів. Ще маленька, їй важко пояснити, що він випускає літак у політ. Пишається нами.

Плани після війни

Жінка розповідає, після перемоги їй хотілося б рухатися далі, розвиватися на своїй посаді та досягати більшого. Ділиться, якщо матиме більше корисного досвіду, їй хотілося б почати викладати в університеті, навчати курсантів практичних навичок роботи з технікою.

Попри щоденну роботу з літаками, Альона ніколи не думала, щоб і самій спробувати літати.

У своїй роботі вона цінує військовий гумор, адже він допомагає триматися у такі важкі часи.

— Це люди, мені здається, які “виїжджають” на гуморі, і свою психіку тримають в тих межах, в яких вона має бути. І завдяки тому, що вони вміють жартувати, і жартують про те, що навколо, — каже Альона.

Альона бажає усім дівчатам, які мріють про авіацію, не боятися, не слухати нікого, якщо відчуваєш, що це твоє покликання. І додає: вона жодного разу не пошкодувала про своє рішення. Радить завжди іти за своєю мрією.

Раніше ми розповідали про Євгенію, яка підкорила світ зварювання.

А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.
Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.