Маска для обличчя відновлює звʼязок із собою — українські біженки про ритуали краси

Відчувати щастя, доки у твоїй країні війна — це почуття багато хто заборонив собі. Внутрішній дозвіл на радість та самодопомогу багато хто важко виборює у себе самого (-ої) дотепер. Нерідкими є історії, що жінки та чоловіки відмовлялися від догляду за собою, гарного харчування та маленьких радощів через повномасштабне вторгнення та смерті навколо.

Журналістка видання Sestry Діана Балинська поділилася, що й сама довгий час не дозволяла собі фарбуватися чи користуватися парфумами. Після першого такого разу їй здалося, що вона, сидячи у Польщі з нафарбованими вустами, зрадила свою країну.

Жінка поспілкувалася з іншими біженками, які відновлюють своє ресурсне середовище через догляд. Найцікавіше з їхніх розповідей — далі у матеріалі.

Зникли всі ритуали, бо відчувала провину

Віра Федоренко до початку великої війни мешкала в Києві й кожен день починала та завершувала зі звичних ритуалів, які дарували їй почуття впевненості та сили.

Це було про міцний чай з лимоном з виглядом на ранкове місто на світанку, а ввечері — обовʼязкова прогулянка за будь-якої погоди.

Зараз все не так. У Варшаві їй важко було віднайти бажання знову робити макіяж, гарно одягатися та слідувати звичним ритуалам. Знову відшукати стежку до себе допоміг психолог. Тепер Віра замінила чимало салонних процедур на домашні.

— Коли я займаюсь собою, я почуваюсь сильнішою і здатною діяти, йти вперед, — каже Віра.

Так, замість щомісячного походу до перукаря, вона відвідує салон раз на рік, але самостійно фарбує волосся вдома. Манікюр та педикюр теж призвичаїлася виконувати самотужки. Намагається так само як удома, систематично відвідувати лікарів.

Не економить на масажах, бо зараз дуже болить спина.

А звʼязок із домом допомагає відновити… маска для обличчя за маминим рецептом — з меду та вівсянки.

Змінилися й щоденні ритуали: чай замінила міцна кава з молоком, а замість краєвидів ранкового міста Віра обирає читати новини та зателефонувати мамі у Київ, запитати, чи спокійно минула ніч.

Читати на тему

Ми — з Україною в серці: три відверті історії переселенок, які мріють та діють за кордоном заради повернення на батьківщину

Люди, які більшість часу проводять за кордоном, проживають інший досвід, ніж люди в Україні

Глянула на себе і не впізнала: це було боляче

47-річна Оксана також поїхала з України. У перші місяці на новому місці вона геть не думала про догляд — тут би вижити. Прибирала квартири, будинки та офіси, так втомлювалася, що й поїсти забувала.

За рік Оксана глянула на себе у дзеркало — і не впізнала.

— Начебто все нормально, а обличчя таке втомлене. Постаріла… Я не впізнала себе — шкіра тьмяна, очі згасли. Це було боляче, — пояснила жінка.

Вона почала відновлюватися. Спершу мила щоранку волосся, як це колись було удома. Потім — купила собі крем. Почала фарбувати волосся. Зрештою, коли прийшла на фарбування брів, розплакалася, бо відчула, що до неї повернулася частинка колишньої себе.

Вона ще не та, якою була раніше. Але вже й не та, якою приїхала сюди у 2022 році. Попри те, що Оксана досі багато працює, вона знаходить час на себе.

— Щонеділі — гаряча ванна з сіллю. Слухаю музику 80-х або просто лежу в тиші. А ще — прикраси. Почала носити знову.

Це така дрібниця, але коли одягаю сережки, згадую, що я не лише заробітчанка. Ще я — жінка, — ділиться вона.

За кордоном на українок часто чатує не лише випробування долі, а й реальна небезпека. Раніше ми розповідали тобі, як іноземці заманюють українок для роботи у сфері секс-послуг: читай за посиланням.

Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!